Шкільні вчителі, котрі зупинили Реформацію

Дослідник Генріх Бемер називав їх “шкільним орденом”, “благочестивою організацією студентів” та “войовничим орденом”. То чим же займалися єзуїти?

31 жовтня 1517 року на дверях Замкової церкви (храм Всіх Святих) у Віттенберзі Мартін Лютер причепив свої 95 тез, спрямованих проти індульгенцій і ексклюзивного права Папи прощати гріхи. Крім того, Святе Письмо було визнане єдиним авторитетним джерелом Божої волі.

Так розпочалася Реформація. В короткі строки нове вчення поширилося по усій Європі. Мартін Лютер і його прихильники спиралися на підтримку правителів німецьких князівств, які намагалися послабити таким чином не лише Католицьку Церкву, але владу імператора Священної Римської імперії. Не дивлячись, здавалося б, на абсолютну підтримку Реформації, розпочинається формування ядра, яке налаштоване боротися за повернення вірних у лоно Церкви. Однією з частин цього ядра стає заснований у 1534 році Ігнатієм Лойолою Орден єзуїтів.

В Україні Орден єзуїтів відомий, в першу чергу, як володар найбільш якісних і прогресивних, на той час, учбових закладів. В Україні такі школи діяли: у Києві, Львові, Луцьку, Вінниці, Острозі та багатьох інших містах. У коледжах Товариства Ісуса здобули освіту такі постаті, як відомий український діяч Богдан Хмельницький, так і його не менш знаменитий супротивник – князь Ярема Вишневецький. У місті Острозі коледж єзуїтів успішно конкурував із знаменитою Острозькою академією. Саме освітній напрямок діяльності єзуїтів сприяв зупиненню поширенню Реформації. Але мало кому відомо, що сам Ігнатій Лойола до останнього чинив опір перетворенню єзуїтів у «шкільний орден».

Святий Ігнатій мріяв про місіонерську діяльність на Святій Землі. Проте несподівана Реформація та її успіхи зробили його «Святою Землею» Європу. У статуті Ордену єзуїтів від 1539 року про викладання не згадується взагалі, а боротьба з протестантизмом не є метою, а лише способом євангелізації. Проте святий Ігнатій розумів, що якщо він і його соратники прагнуть відповідати гаслу «Стань усім для всіх, щоб отримати все», то вони потребують не лише дисципліни і духовності, але і освіченості. Вирішення цього питання Ігнатій довіряє католицьким університетам Європи. Вже у 1540 році формуються союзи студентів-єзуїтів у Парижі, Падуї, Коїмбре, Алькалі, Валенсії. Вони жили в окремих будинках під наглядом духівників. Але на заняття ходили разом з іншими студентами. Це давало змогу вербувати нових прихильників з середовища студентства. Ігнатій Лойола не хотів, щоб єзуїти самі зайнялися викладанням, бо це відволікало би їх від основної діяльності Ордену – бути вірними солдатами Папи Римського.

Проте саме ця постава в усьому підпорядковуватись понтифіку і заклала основи майбутньої діяльності єзуїтів. Вже у 1538 році, за наказом Папи Павла ІІІ, єзуїти отці Фабер, Лайнес і Сальмерон розпочинають читати лекції у Римському університеті. 1546 року один з покровителів Ордену в Іспанії, Франциск Борджиа, герцог Гандійський, наказує отцю Онфруа прочитати курс філософської пропедевтики у своєму власному університеті в Гандії. А вже у наступному році він переконав Ігнатія Лойолу замістити єзуїтами усі професорські посади в цьому університеті. Той погодився лише тому, що це було прохання від високого покровителя. Сама ідея єзуїтів, як викладачів, все ще не подобалася Лойолі. У кінці того ж року муніципальна влада Месін запропонувала Ордену створити власну колегію в місцевому університеті, за умови заміщення єзуїтами чотирьох професорських місць. Ця школа відкрилася у 1548 році і мала сімох професорів-єзуїтів. Успіх їх діяльності став настільки вражаючим, що незабаром до святого Ігнатія звідусіль почали прибувати запрошення і пропозиції. І він нарешті здався.

З 1550 року і до 1554 стрімко росте кількість колегій Ордену. Першою засновується гімназія в Тіволі. 18 лютого 1551 року відкривається Римська колегія. Розпочинають свою роботу заклади у Венеції, Флоренції, Неаполі, Падуї, Лісабоні, Кордові та багатьох інших містах Європи.

Прогрес в освітній діяльності Ордену напряму впливає на успіх місіонерської роботи. Єзуїти розпочинають «хрестовий похід» проти протестантів. У 1540 році, за наказом Папи Павла ІІІ, святий Ігнатій відправляє отця Клода Леже до Брешії, де той вступає у дискусію з протестантськими проповідниками. Починаючи з 1542 року Фабер, Бобаділья і Леже, за наказом єпископа Моденського, розпочинають наступ на лютеранське віровчення. Такі дискусії і полеміки відбуваються по усій території, що захоплена реформацією – у Німеччині, Італії, Франції, Польщі та інших країнах. Прихильники Реформації не можуть протистояти на рівних єзуїтам. Це пояснюється кволістю їхньої теологічної бази. Навіть сам Мартін Лютер не до кінця розумів, що саме він робить і якими є принципи його вчення. Натомість члени Товариства Ісуса, які зростали в університетах Європи, активно займалися самоосвітою і мали за своїми плечима чітке вчення Церкви, потихеньку, крок за кроком, завойовували серця і розуми людей.

При цьому члени Товариства Ісуса починають міняти тактику – від проповідування масам вони переходять до роботи з «сильними світу цього». Їх місіонерська діяльність переходить з площ і вулиць у палаци та замки герцогів, баронів, графів. Так, на запрошення герцога Геркулеса Ферарського, Клод Леже прибуває до Ферари з метою повернути у лоно Церкви герцогиню Ренату.

Стратегія єзуїтів – навернення дворян і знаті – дала позитивні наслідки у 1555 році, коли було підписано Аугсбурзький релігійний мир, який проголосив принцип – «чия влада – того і віра». Той факт, що значна частина курфюстів Німеччини лишилася вірна католицькому віровченню, було значною мірою заслугою єзуїтів. Цей успіх сприяв збереженню католицької віри на багатьох землях Німеччини.

Католицькій Церкві вдалося призупинити поширення Реформації, а в деяких регіонах (наприклад, Польщі) ліквідувати усі її наслідки. Значну роль у даному процесі відігравало Товариство Ісуса. Це було зумовлене великим рівнем освіченості членів Ордену, з якою не могли боротися протестантські священнослужителі. Варто відзначити, що сам святий Ігнатій, як і більшість його соратників, не горіли бажанням «гратися в школу». Але ситуація в Європі вносила свої корективи і з волі Папи, а також під тиском духовенства і лояльних до Католицької Церкви правителів, єзуїти були вимушені взятися до цієї справи, лише з часом усвідомивши, що саме цей напрямок служіння є для них одним з пріоритетних. Коли ми говоримо про невдачі та поразки Реформації, то цілком влучно буде сказати, що там, де вони мали місце, неодмінно стояв учитель-єзуїт.

Павло Зінченко, Католицький Медіа-Центр

1. Орден иезуитов: правда и вымысел. / сост. А. Лактионов. – Москва, «Издательство АСИ», 2007 г. – 539 с.

2. Орден иезуитов

3. «Иезуиты занимаются научной, просветительской деятельностью»