Школа молитви Бенедикта XVI (6)

Дорогі брати і сестри,

В релігійному житті стародавнього Ізраїля велике значення мали пророки, їх навчання та їхні пророцтва. Серед них виділяється особистість Іллі, покликаного Богом, щоб провадити народ до навернення. Його ім’я означає «Господь є моїм Богом» і згідно з тим ім’ям розвивається його життя, цілковито присвячене тому, щоб пробутити в людях визнання Господа єдиним Богом. В Книзі Сираха про нього сказано «І з’явивсь Ілля, пророк вогненний, і слово його смолоскипом палало» (Сир.47,1) З тим смолоскипом Ізраїль віднаходить дорогу до Бога. Сповнюючи своє служіння, Ілля молився, благав Господа за воскресіння до життя сина вдови, яка надала йому притулок (1Цар.17, 17-24), взивав до Бога, розповідаючи Йому про свою втому і страх, коли втік в пустиню від цариці Єзавелі, яка намагалася його вбити (1Цар.19,1-4), але в повній силі Ілля являє себе посередником на Горі Кармель, коли перед цілим Ізраїлем молився до Господа, щоб Той об’явився і навернув серце народу. Той випадок описаний в 18 главі Першої Книги Царів і ми сьогодні на ньому затримаємось.

Знаходимося в Північному Царстві, в ІХст. до Р.Х., за часів царя Ахава, коли в Ізраїлі дійшло до відкритого синкретизму. Окрім Господа народ почитає Ваала: ідола, який додає добробуту, від якого походить дар дощу, і якому, в зв’язку з цим, приписували силу обдарування землі родючістю, а людей і худобу життям. Народ Ізраїля, незважаючи на твердження, що слідує за Богом невидимим і таємничим, шукав також захисту в бога зрозумілого і передбачуваного, від якого, як вважав, за жертву міг би отримати добробут і плідність. Ізраїль впав в гріх ідолопоклонства, постійній спокусі віруючих, вважаючи, що може служити двом панам (Мт.6,24; Лк.16,13) та полегшувати непіддатливий шлях віри в Всемогутнього, покладаючи свої надії також і на бога безсилого, створеного людьми.

Власне аби викрити всю оманливу глупоту такої постави, Ілля збирає ізраїльський люд на горі Кармель і ставить їх перед необхідністю вибору: «Коли Господь є Бог, ходіть за ним; коли ж це Ваал – ходіть за ним» (1Цар.18,21). І пророк, вісник Божої любові, не полишає народ на самоті перед таким вибором, але допомагає йому, показуючи знак, який виявляє правду: він і всі пророки Ваала готують жертву і будуть молитися, а правдивий Бог об’явиться, відповідаючи на молитву вогнем, який спалить жертву. Так починається протистояння між пророком Іллею та прибічниками Ваала, яке розгортається по суті між Господом Ізраїля, Богом визволення і життя, і німим та порожнім ідолом, який нічого не може вчинити, ні доброго, ні злого (Єрм.10,5). Розгортається також і протистояння між двома цілком різними способами звертання до Бога і молитви.

Пророки Ваала голосно кричать, скачуть, танцюють, калічать свої тіла «мечами та списами, що аж кров з них дзюрчала» (1Цар.18,28). Звертаються до самих себе, щоб змусити свого ідола до відповіді, надіються на власні здібності, щоб спричинити його відповідь. В такий спосіб виявляється брехлива природа ідола: є він вигаданий людиною як щось, чим можна керувати і розпоряджатися, до якого можна отримати доступ своїми власними силами. Таким чином, культ ідола, замість відкривати людські очі на Неподібність, на відносини визволяючі, які дозволяють вийти з тісного простору власного егоїзму, щоб досягти вимірів любові і взаємного дарування, закриває особу в самотньому і розпачливому колі самодослідження. Обман полягає в тому, що, поклоняючись ідолу, людина почувається примушеною вдаватися до крайніх заходів в ілюзорній спробі підпорядкувати його власній волі. Саме тому пророки Ваала продовжують аж до причинення шкоди самим собі, до нанесення ран своєму тілу, в жесті драматично-іронічному: щоб отримати відповідь, знак життя від свого бога, покриваються кров’ю, символічно зодягаючись в смерть.

Цілком іншу поставу до молитви приймає Ілля. Просить людей приблизитись, в такий спосіб включаючи їх в свою молитву і події. Ціллю виклику, який він кинув пророкам Ваала, було приведення до Бога людей, які загубилися, слідуючи за ідолами. Тому бажає, щоб Ізраїль з’єднався з ним, став учасником і головною особою його молитви і всього, що відбувається. Далі пророк будує зруйнований жертовник, як читаємо в тексті: «Узяв Ілля 12 каменів за числом колін синів Якова, до якого Господь сказав був: Ізраїль буде твоє ім’я» (в.31). Це каміння представляє весь Ізраїль і є матеріальним нагадування історії вибрання, покликання і визволення, предметом якої був народ. Літургічний жест Іллі має визначне значення; вівтар є святим місцем, яке вказує на присутність Господа, але каміння, з якого він зроблений, представляє народ, який зараз, за посередництвом пророка, є ніби поставлений перед Богом, стає «вівтарем», місцем дару і жертви.

Важливо, однак, щоб символ став реальністю, щоб Ізраїль пізнав правдивого Бога і віднайшов власну ідентичність народу Божого. Таким чином Ілля просить Бога об’явитися, а ті дванадцять каменів, які мають нагадати Ізраїлю його правду, служать теж нагадуванням Богу про Його вірність, на яку пророк покликається в молитві. Слова його благання сповнені символікою і вірою: «Господи, Боже Авраама, Ісаака та Ізраїля! Покажи сьогодні, що ти – Бог в Ізраїлі, що я – твій слуга і що я вчинив це все за твоїм велінням. Почуй мене, Господи, почуй мене, щоб цей народ зрозумів, що ти, Господи, – Бог, і що ти навертаєш їхні серця.» (в.36-37). Ілля звертається до Господа, називаючи Його Богом наших батьків, пригадуючи в такий спосіб про Божі обітниці та події вибрання та союзу, які нерозривно з’єднали Господа з його народом. Участь Бога в людському житті є настільки великою, що тепер його ім’я є нерозривно пов’язане з патріархами, а пророк виголошує те Святе Ім’я, щоб Бог пам’ятав і показався вірним, але також і щоб Ізраїль відчув себе названим на ім’я і віднайшов свою віру. Титул Божий, який виголошує Ілля, видається трохи дивним. Замість вжити звиклу формулу: «Бог Авраама, Ісаака і Якова», застосовує формулу, яка дуже рідко використовується: «Бог Авраама, Ісаака і Ізраїля». Заміна імені «Яків» на «Ізраїль» перегукується з боротьбою Якова над потоком Яббок, де відбулася зміна імені (Бут.32,31) і про що ми згадували в одній з попередніх катехез. Така заміна набуває важливого сенсу в молитві Іллі. Пророк молиться за народ Північного Царства, який власне називається Ізраїль, на відміну від Юдеї, імені, яке відносилося да Царства Південного. І ось зараз цей народ, який дозволив собі забути про своє походження і про свій привілейований зв’язок з Богом, чує себе названим на ім’я, коли вимовляється Ім’я Бога, Бога Патріархів і Бога народу: «Господи, Боже Авраама, Ісаака та Ізраїля! Покажи сьогодні, що ти – Бог в Ізраїлі» (в.36).

Народ, за який молився Ілля, є поставленим перед лицем власної правди, а пророк просить, щоб проявилася також правда Господня і щоб він втрутився з ціллю навернути Ізраїль, відвернути його від омани ідолопоклонства і привести його в такий спосіб до спасіння. Просить, щоб народ в кінці-кінців зрозумів, в повноті пізнав, ким насправді є його Бог, щоб зробив визначальний вибір йти виключно за Ним – правдивим Богом. Адже тільки в такий спосіб Бог є визнаний саме тим ким є, Абсолютним і Надприроднім, без можливості поставлення його поруч з іншими богами, які б перечили йому як Абсолютному і Його б релятивізували. То власне є віра, яка робить з Ізраїля народ Божий. Є це віра проголошена в знаному тексті Szema’ Jisrael: «Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш, Господь єдиний. Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю.» (Втр.6,4-5). На Абсолют Бога людина віруюча повинна відповісти абсолютною, цілковитою любов’ю, яка захоплює усе її життя, її силу, її серце. І власне про навернення сердець свого народу молиться пророк, благаючи: «Почуй мене, Господи, почуй мене, щоб цей народ зрозумів, що ти, Господи, – Бог, і що ти навертаєш їхні серця» (1Цар.18,37). Ілля, заступаючись за народ, просить Бога про те, що Він сам прагне вчинити, об’явитися в повноті свого милосердя, вірний тому ким є насправді – Господом життя, який прощає, навертає і перемінює.

Власне це і відбувається: «І впав вогонь Господній з неба й пожер всепалення, дрова, каміння, й порох, ба й воду висушив, що була в рові. І ввесь народ, побачивши це, припав обличчям до землі й промовив: «Господь є Бог! Господь є Бог!» (в.38-39). Вогонь, елемент одночасно необхідний і страхітливий, пов’язаний з об’явленням Бога в палаючому кущі і на Синаї, служить в даний момент знаком любові Бога, який відповідає на молитви і об’являється своєму народу. Ваал, бог німий і безсилий, не відповів на заклики своїх пророків; Господь же відповів в спосіб непомильний, не тільки спаливши жертву, але і висушивши усю воду, розлиту навколо вівтаря. Ізраїль тепер не може сумніватися; Боже милосердя вийшло проти його слабості, його сумнівів, його браку віри. Тепер Ваал, пустий ідол, переможений, а народ, який здавався втраченим, віднайшов дорогу правди і самого себе.

Дорогі брати і сестри, про що розповідає нам сьогодні та історія з минулого? Що актуального в тій історії? Перш за все йдеться про пріоритет першої заповіді: поклонятися лише Богові. Там, де зникає Бог, людина впадає в оману ідолопоклонства, як це в наші часи показали тоталітарні режими і як це показують різні форми нігілізму, які чинять людину залежною від ідолів і ідолопоклонства, поневолюють її. По-друге – першочерговою ціллю молитви є навернення: Божий вогонь, який перемінює наші серця і робить нас здатними бачити Бога і жити згідно з Ним і жити для інших. І, по-третє, Отці Церкви говорять нам, що ця історія є тінню майбутнього, майбутнього Христа; є кроком в дорозі до Христа. І говорять нам, що бачимо тут правдивий Божий вогонь – любов, яка веде Христа на Хрест, аж до цілковитого дару себе самого. Правдиве поклоніння не нищить, але відновлює, перемінює, виявляє правду про наше існування, відкриває наше серце і в такий спосіб відновлені благодаттю Святого Духа, любов’ю Божою, поклоняймося Богові в дусі та істині. Дякую.

Бенедикт XVI
ЗАГАЛЬНА АУДІЄНЦІЯ
Площа святого Петра
Середа, 15 червня 2011

Джерело: molytovnyk.net