Слово до православних братів і сестер, які підписали Заяву з приводу 70-ї річниці так званого «Львівського собору 1946 року»
Ми, греко-католицькі владики, представники духовенства й мирян, науковці й дослідники з різних країн, – висловлюємо вам щиру подяку i признання за ваше звернення, в якому ви справедливо називаєте це зібрання «псевдособором».
Ви закликаєте православне священноначаліє в Росії та Україні визнати «недійсними його трагічні рішення» та запевняєте Українську Греко-Католицьку Церкву у своїй солідарності й молитві «за всіх невинних жертв цієї Церкви, котрі за потурання Московського Патріархату були ув’язненими, закатованими, депортованими і вбитими радянською владою».
Господь є Богом миру, а тому відчуття земного миру дає нам яскравий передсмак Царства Небесного. Коли ми примиряємось, то ніби підтверджуємо переконливість Христових слів: «Коли, отже, приносиш на жертовник дар твій і там згадаєш, що твій брат має щось на тебе, зостав там перед жертовником твій дар; піди, помирись перше з твоїм братом, і тоді прийдеш і принесеш дар твій» (Мт. 5:23–24). Цього року ваш пасхальний дар буде милий Господу. Сподіваємося, що і нам він дарує своє милосердя.
Щиро подивляємо вашу мужність, адже важко бути першим, ще важче – залишитися самотнім. Завжди можна наштовхнутися на підозріливість і недовіру з боку іншої сторони та нерозуміння й відсутність підтримки від своїх. Ми ж переконані, що ваша Заява відображає справжню думку і переконання багатьох православних у цілому світі. Тому ми сьогодні з вдячністю згадуємо всіх тих, чиї поодинокі голоси співчуття, розуміння й солідарності із засудженою на мовчання Церквою лунали упродовж усіх попередніх десятиліть і продовжують звучати тепер. Майже синхронно з вами прес-центр Української Православної Церкви Київського Патріархату заявив, що вони «поділяють скорботу українських греко-католиків через ті страждання і втрати, які їм довелося пережити внаслідок радянських репресій». А обидві ці ініціативи з’явилися на тлі пошуків євхаристійної єдності між православними і греко-католиками, які ще торік розпочаті на пропозицію Собору Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ(о).
Нашу відповідь найкраще можна передати словами: «Прощаємо і просимо прощення», з якими рівно 50 років тому польські єпископи звернулися до єпископів німецьких і які з того часу стали головною формулою європейської культури порозуміння. В Українській Греко-Католицькій Церкві ця формула прозвучала вперше 1987 року з уст тодішнього Глави Церкви Мирослава-Івана Кардинала Любачівського та підтверджена за різних нагод її пізнішими предстоятелями.
Звичайно, важко не зауважити, що офіційна позиція тієї Церкви, яка була знаряддям гонінь на греко-католиків у руках безбожного тоталітарного режиму, залишається й досі позицією заперечення очевидної історичної дійсності та відвертого небажання визнати факти. Історія переслідування УГКЦ і далі фальшується за сталінськими темниками та стає інструментом неоімперської ідеологічної пропаганди, а навіть і гібридної війни, розв’язаної на території України тими, хто будує свій так званий «русский мир» через привласнення собі монополії єдиного речника “православної цивілізації». Світ справжньої цивілізації, проте, не може бути побудований на ненависті, насильстві та спотворенні історичної істини; така псевдо-цивілізація, такий псевдо-світ не мають майбутнього: хай пам’ятають це всі, хто піддався спокусі підмінити внутрішню правду зовнішньою силою.
Проте ми знаємо, що «Божі млини мелють поволі», а тому віримо, що хибні ідеологічні конструкції рано чи пізно впадуть. Адже сила самого Христа була не від того, що він мав підтримку державної влади чи політичні впливи, а в тому, що Він сіяв Слово життя вічного і свідчив про Правду. Натхненні прикладом нашого Спасителя надіємось і віримо, що ваша Заява стане тим євангельським гірчичним зерном, яке дасть великий плід. Вона відкриває можливість у недалекому майбутньому православним і греко-католикам здійснити те, про що ми молимося щороку у стихирах пасхального богослужіння: «Воскресіння день, просвітімся торжеством, і друг друга обіймім! Промовмо: Браття…»
Однак ми не зможемо рухатись вперед із головою оберненою назад. Наші стосунки позначені століттями гострої конфесійної полеміки, і ще свіжими конфліктами останніх десятиліть – конфліктами, які розділили громади, а навіть окремі родини. Сьогодні ми раз і назавжди повинні відмовитися від такого стилю і способу з’ясування взаємин, залишаючи минуле його дослідникам та всемогутньому Богові, який є найкращим цілителем наших умів та сердець. Розмова про минуле повинна відбуватися в спокійній доброзичливій атмосфері взаємного пошуку об’єктивної істини, на підставі наукової методології та академічної чесності й відповідальності. Та все ж остаточною ціллю такого діалогу має бути не саме лише з’ясування історичної правди. Нас кличе більша мета – єдність Церкви Христової.
У минулому кожна зі сторін грішила тим, що прагнула не стільки справжньої єдності в любові, скільки приєднання до себе іншої сторони, яку трактувала не як спільноту братів і сестер у Христі, а як супротивника, а інколи навіть як ворога. Часто таке приєднання було замасковане під «возз’єднання», яке було, насправді, нічим іншим, як сумнозвісним «уніатизмом», що його і католики, і православні засудили, як невідповідний спосіб церковного поєднання. Наші спільноти пройшли свій власний історичний шлях і мають різний досвід церковного життя. Досі це було причиною нашого суперництва, проте насправді може стати підставою для нашого взаємного збагачення. Хай це і буде запорукою нашої братерської любові та єдності, яку заповідав нам Христос. Саме дотриманням цієї єдності ми маємо засвідчувати перед світом сутність нашої віри та вірність нашій спільній традиції.
Православні брати і сестри, ваш лист допоміг нам вийти за межі нашого болю і пережити цю сумну річницю псевдособору з відчуттям надії. Сподіваємося, що наші взаємні звернення, до яких зможуть доєднатися й інші наші одновірці, стануть фундаментом для нашої подальшої спільної праці. Нехай Дух Святий уздоровить наші історичні рани та провадить нас на шляху прощення, примирення і справжнього поєднання в Христі, який своїм Воскресінням долає смерть і усім нам дарує надію на життя вічне.
Київ, 17 березня 2016 року Божого
Від імені учасників Міжнародної конференції «СИЛА ВІРИ СУПРОТИ НАСИЛЛЯ ВЛАДИ: Греко-католики Центрально-Східної Європи в умовах переслідувань тоталітарних режимів після Другої Світової війни», яка відбулася в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка 17 березня 2016 р., та дослідників цієї проблематики:
За цим посиланням ви маєте можливість долучитися до числа підписантів цього документу: docs.google.com
About The Author
