Стократний плід апостольської праці

Нинішній владика-ювіляр народився у селі Дора, передмісті Яремчі на зеленочубому Прикарпатті. Ставши у п’ятнадцять років напівсиротою, Василько намагався допомогти своїм сестрам, особливо шестирічній Марічці, для якої він залишився найріднішою людиною на все життя.

До 10 класу Василь на відмінно навчався у місцевій школі, мав потяг до книжок і грав у аматорському театрі. Після школи вступив до лісотехнічного технікуму. Ще у столиці дитинства, завдяки місцевим отцям, хлопець зрозумів, що його життя має належати Всевишньому та Пресвятій Богородиці, котра завжди веде його своєю материнською рукою. Доленосною була зустріч 20-річного Василя з архієпископом Володимиром Стернюком, якому він мав нагоду прислуговувати під час богослужіння. З його благословення Василь Семенюк студіював богословські науки у першій підпільній духовній семінарії під керівництвом о. Михаїла Косила.

На священничій дорозі

22 грудня 1974 року у Львові митрополит Володимир Стернюк висвятив Василя у священики. Першу Службу Божу отець Василь провів на Різдво 1975 року в помешканні тітки Євдокії Озорович. Офіційно працюючи у газовій службі в Делятині, о. Василь здійснював душпастирську працю у селах і містечках Івано-Франківщини. Водночас молодий священник мусив працювати на державній роботі, аби не викликати підозри. Але навіть при тому у його помешканні кадебісти робили часті обшуки. У 1986 році архієпископ Стернюк призначив о. Василя своїм помічником і доручив опікуватися теренами Івано-Франківської і Тернопільської областей. Всередині 80-х отець Василь дедалі частіше відправляв богослужіння на Тернопільщині та у відпустовому місці в Зарваниці, розбудова якого згодом ста-а квінтесенцією його подвижницького життя.

Ширив «запах Христовий»

У 1975 році владика Володимир Стернюк благословив о. Василя на організа-цію підпільної семінарії. Дотримуючись конспірації, отець Семенюк ретельно вишукував кандидатів на священство. Відтак згодом із підпільної семінарії 16 вихованців стали священниками. Наприкінці 80-х, коли захитались основи імперії, посилилась боротьба за легалізацію УГКЦ, в якій отець Василь разом з вихованими під його керівництвом молодими священниками був серед перших. У 1988 році Патріарх Мирослав-Іван Любачівський направив отця Василія на навчання у Люблінський університет. Через рік з одинадцятьма іншими священниками його направили на Тернопільщину для легалізації УГКЦ. Почали відправи у чудотворній Зарваниці, відправляли біля чудотворного джерела в Острові, у Великій Березовиці та Петрикові біля Тернополя. Водночас виникла духовна семінарія у с. Велика Березовиця. Завдяки енергії її духовного натхненника отця Василя, праці семінаристів, допомозі вірних розбудовано корпуси, впорядковано територію. Нині вона за правом вважається яскравим вогнищем релігійної освіти Церкви.

Під омофором БогородиціУ 1976 році отця Семенюка було призначено завідувачем відпустів у Зарваниці. На той час Зарваниця нагадувала сумну пустку – святе місце постій-но нищили каральні органи совітських безбожників. Однак у серцях вірних не згасала ідея відродження справжнього духовного центру. І згодом таки настала мить, коли у котловані новобудови освятили хрест та наріжний камінь (травень 1996 року) майбутнього, а тепер уже сущого величного Храму християнської віри, возведеного людською працею і любов’ю до Бога. Символічно, що під час офіційного візиту в Україну Папа Римський Іван Павло II у червні 2001 року помолився біля Зарваницької чудотворної ікони, яка була привезена до Києва у церкву на Аскольдовій могилі, та віддав під Її материнський покров свою апостольську подорож та Україну. Із Зарваницею пов’язано чимало вікопомних подій відроджувального періоду. Це і Акт відновлення посвяти українського народу під покров Пресвятої Богородиці 18–21 травня 1995 року; освячення собору Зарваницької Матері Божої у ювілейний рік 2000-ліття народження Ісуса Христа; благословення корон для чудотворної Зарваницької ікони Пресвятої Богородиці 15 жовтня 2017 року у Ватикані Папою Римським Фран-циском, як визнання надзвичайних благодатей, котрі вірні отримують завдяки молитвам перед святинею; надання 30 червня 2019 року статусу собору Зарва-ницької Матері Божої «Малої базиліки». Сьогодні духовний центр «Зарвани-ця» зараховано до «Марійського зв’яз-ку», що об’єднує 20 найвизначніших Богородичних святинь Європи.

Апостольське спадкоємство

З виходом УГКЦ із підпілля та утворенням Тернопільської єпархії УГКЦ, у 1993 році Глава УГКЦ кардинал Мирослав-Іван Любачівський призначив отця-митрата Василя Семенюка протосикелом. На цій посаді отець Василь плідно співпрацював із правлячим єпархом Михаїлом Сабригою і активно займався розбудовою Зарваниці. Коли ж постало питання, хто єди-ний з України представлятиме нашу Церкву-страждальницю на симпозіумі, приуроченому 30-м роковинам прого-лошення Другим Ватиканським собором декрету священства, вибір впав на отця Василя Семенюка. У Римі він на весь світ говорив про нашу Церкву, про перенесені страждання. Усі праведні труди невтомного священника щедро благословляє Господь, а Святіший Отець Іван Павло ІІ 2004 року призначив о. Василія Семенюка єпископом-помічником Тернопільсько-Зборівської єпархії. Через два роки адміністрування Тернопільсько-Зборівською єпархією було доручено владиці Василію. А 22 грудня 2011 року його урочисто ввели на митрополичий престол Терно-пільсько-Зборівської митрополії.

З Україною в серці

Невід’ємною рисою характеру митрополита Василія є синівська любов до матері-України. На зустрічах із високопосадовцями, студентами, парафіянами владика з притаманним постійно йому ентузіазмом закликає до молитви та праці на благо України. З благословен-ня митрополита вірні УГКЦ для потреб військових придбали автомобілі, машини швидкої допомоги, необхідне спорядження, передають продукти харчування. На схід із духовною місією їздять священники-капелани. А в Марійському духовному центрі «Зарваниця» проводять реабілітацію для учасників воєнних дій та членів їхніх родин. І неодмінно їх відвідує митрополит Василій, який щирим батьківським словом огортає сім’ї героїв Революції гідності й тих, чиї рідні загинули на сході України. Споглядаючи ниву життя архієписко-па та митрополита Василія, усвідомлю-єш, що вона щедра передусім духовними ужинками. Усе своє життя він був і залишається невтомним будівничим віри – завжди працює, навчає і спрямовує людей на дорогу Господніх заповідей. Молитвою та словом Божим зустрічає кожен новий день за краще майбутнє Української держави.

Надія ШПОДАРУНОК, журналіст