Святкуймо з Уродинником!

З ласки Божої ми готуємось святкувати один із найколоритніших періодів літургічного року — це період Різдвяних, Новорічних та Йорданських свят.

Запитаймо себе: чи цьогорічні свята будуть чимось відмінними від минулорічних? Чи ми у чомусь навчилися святкувати краще? Чи наші святкування матимуть цілком християнський вигляд а чи будуть звичайним застіллям та нагодою зустрітися з нашими знайомими? Чи будемо святкувати Різдво Христове з Христом чи без Христа?

Важко уявити собі святкування дня народженого без самого уродинника.

Можливо, інколи таке і трапляється, проте воно виглядає дивно, зазвичай ми відзначаємо день уродин у присутності головного винуватця свята. А чи такий самий спосіб мислення можемо застосувати до святкування Різдва Христового — День Народження, приходу на Землю БОГА — Воплоченого Слова?

Можливо, моє запитання може видатися дивним, проте я старатимуся пояснити, що маю на увазі.

По-перше: звернімо увагу, що Різдвяні Свята мають як причину святкувань одну подію з минулого, яка змінила історію, а тут йдеться про народження Ісуса Христа. Читаємо у Євангелії від Луки (2. 1-19) про цю подію: «І трапилося тими днями, вийшов наказ царя Августа переписати всю землю». Цей перепис відбувся тоді, коли владу над Сирією мав Кириній. І всі йшли записатися, кожен у місто своє. Пішов теж і Йосип із Галілеї, із міста Назарету, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Вифлиєм, бо походив із дому та з роду Давидового, щоб йому записатись із Марією, із ним зарученою, що була вагітна. І сталось, як були вони там, то настав їй час родити. І породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, бо в заїзді місця не стало для них… А в тій стороні були пастухи, які пильнували на полі і нічної пори вартували отару свою. Аж ось Ангел Господній з’явився коло них, і слава Господня осяяла їх. І вони перестрашившись страхом великим… Та ангел промовив до них: Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь.

Отже, найважливішим у ці дні є те, до чого нас запрошує Церква, а саме: віддати належну славу Ісусові Христові, воплоченому Божому Синові, який приходить до нас, людей. Віддати Йому славу, а рівночасно застановитися над тим, що Його прихід для нас означає. Бо Він є ключовою особою у нашому житті. Немає нікого важливішого, як Ісус Христос, який прийшов на землю, щоб нам розказати про Бога, Бога Отця, про того люблячого Батька, який нас сотворив, який нас обдаровує своїми дарами, своїми благодатями.

В часі святкування є багато прекрасних моментів, такі як зустріч родичів (інколи тих, які є далеко від нас), обмін дарунками, Свята вечеря, яка нас збирає вкупі, та молитовна згадка про тих, хто далеко від нас чи про наших померлих. Проте серед цього всього інколи забувається за головне — що «винуватцем свята» не є наша родина, а Ісус Христос, і перше місце належить Йому, і головним у ці дні є думка про Бога, молитва, вияв нашої вдячності Богові за такий надзвичайний вияв любові до нас.

Інколи так стається, що добрі родини, які так гарно зібрались разом святкувати і колядувати і інших відвідати, а про Різдвяну Службу Божу просто забули, просто їм не вистачило часу. Не говорю про тих, які через застілля не в змозі на другий день піти до храму. Таке святкування є, власне, поганським або чисто мирським. А головне, власне, є це: не забути про Того, прихід Якого святкуємо і пам’ять про Кого носимо — це про Христа новонародженого.

Воплочення Божого Сина нагадує, що ми створені, що ми покликані назавжди бути з Богом, в чому, власне, і полягає таємниця Різдва Христового. У ці дні ми повинні радіти, бо через цю Неописанну подію ми пізнаємо ціль нашого життя… Таємниця Різдва Христового полягає в тому, що Бог в Ісусі Христі став Еммануїлом, що означає «з нами Бог», тобто Богом, близьким до людини і став людиною для самої людини. Св. Павло у своєму посланні до Римлян пише : «Коли Бог з нами, хто проти нас? Хто нас відлучить від Христової любові?». З нами Бог і ми у безпеці, але найгірше стає, коли людина, незважаючи на те, що Бог є з нею, добровільно від Нього, ставить на перший план свою сім’ю, роботу, клопоти і т. д. Людина тоді живе так, ніби Він ніколи не приходив, ніби Різдва не було.

Святкування Різдва має мати сакральний характер: бути світлом для світу. Нашими святкуваннями ми повинні показати світові, що Бог став людиною, став одним із нас, щоб допомогти нам стати подібними до нього, бо ми були створені на його «образ і подобу» (Буг 1, 27).

Серед усіх клопотів та приготувань ми не повинні забувати про одне — святкуємо не нашу подію, а подію народження Божого Сина.

Є люди, які мають виключно поверхове поняття про Різдво і тому для них святкування зводиться до гарного застілля і навіть інколи у п’яному стані йти колядувати. Це, звичайно, не є прослава Бога, — що є власне метою колядок, але зневагою Бога та приниженням самої людини. Тому маємо пильнуватися, щоби наші святкування не закінчувалися п’янками, а про це потрібно подбати заздалегідь: якщо до мене мають прийти такі гості, які у випадку відсутності спиртного не прийшли б, то хай краще таких гостей не буде. П’янка у різдвяні свята є черговою нагодою звинувачень у сторону християн з боку сектантів, мовляв «ви християни, католики чи православні називаєтесь», скажу відверто — це є далеко не християнською традицією, і ми повинні над цим застановлятися і викорінювати силою волі ці «поганські» звичаї.

Приготуймо вертеп у наших домівках, відновлюймо звичай колядувати ( бо часто кажемо, що вміємо колядувати, а окрім першого куплета «Нова радість стала» не знаємо більше нічого), не забуваймо відвідати наших родичів і знайомих і не встидаймося колядувати під вікнами чи під дверима і, звичайно, не забудьмо у ці різдвяні дні приступати до Святої сповіді і Святого Причастя.

Подбаймо так організуватися, щоби не пропустити різдвяної Служби Божої.

А я бажаю Вам і нашим сім’ям миру, спокою, злагоди, щоб цьогорічні свята були для нас нагодою побути разом та віддати належну шану Тому, Кого ми згадуємо — Христа Ісуса, щоби не було в нас Різдва без Новонародженого Христа.

о. Михайло Смолінський