Таємниця миру та умова прогресу. Прощання Івана Павла ІІ з Україною

«Ти залишаєш у моєму серці незабутні спогади! До побачення, народе-друже», – цими словами ввечері, 27 червня 2001 року, святий Папа Іван Павло ІІ на львівському летовищі прощався з Україною, стверджуючи, що «з великою тугою» покидає цю землю. Того самого дня вранці на львівському іподромі відбулася найвелелюдніша подія цього пастирського візиту – Божественна Літургія, під час якої були проголошені блаженними греко-католицькі новомученики, які належали до різних станів, і співзасновниця Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії Йосафата Гордашевська.

Пам’ять, яку не можна втратити

«Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає», – ці слова Ісуса, записані в 15-й Главі Євангелії від Івана, лягли в основу проповіді, на початку якої Святіший Отець зазначив, що вони «з особливою красномовністю» звучать у день, коли відбулася беатифікація Слуг Божих, більшість з яких були вбиті з ненависті до віри.

«Підтримані Божою благодаттю, вони до кінця пройшли переможним шляхом. Це шлях, який переходить через прощення й примирення; шлях, що веде до Світлої Пасхи після жертви на Голготі. Ці наші брати й сестри є відомими представниками величезної кількості анонімних героїв – чоловіків і жінок, одружених і неодружених, священиків і богопосвячених осіб, молодих і старших, – які протягом двадцятого сторіччя, “сторіччя мучеників”, вийшли назустріч переслідуванню, насильству, смерті, щоб тільки не відректись від своєї віри», – сказав проповідник, наголошуючи на тому, що «пам’ять про них не може бути втрачена, бо вона є благословенням».

«Разом із ними були переслідувані та вбиті Христа ради також християни інших віросповідань, – додав він. – Їхнє мучеництво є могутнім закликом до примирення та єдності. Це екуменізм мучеників та ісповідників віри, який вказує християнам двадцять першого століття шлях єдності».

До святості покликаний кожен

В особливий спосіб на приклад цих нових блаженних Іван Павло ІІ вказав, звертаючись до духовенства та монашества, семінаристів і богословів, заохочуючи бути «як і вони, вірними Христові аж до смерті». «Усіх синів і дочок Церкви» він закликав «до постійного і старанного пошуку справжнього і глибшого пізнання Христа». «Нехай не забракне християнам духа самопожертви. Ані нехай не послабне відвага християнської спільноти у захисті скривджених і переслідуваних, звертаючи велику увагу на відчитування знаків часу, щоб, таким чином, відповісти на суспільні й духовні заклики сьогодення», – сказав Святіший Отець, побажавши, аби свідчення нових блаженних не залишилося «тільки причиною до вихваляння», але, радше, стало «запрошенням до того, щоб їх наслідувати».

«Через хрещення кожен християнин покликаний до святості. Не від усіх вимагається, як від цих нових блаженних мучеників, найвищого випробування через проливання крові. Однак кожному доручено завдання йти за Христом із щоденною та вірною самовідданістю, як це робила блаженна Йосафата Гордашевська, співзасновниця Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. Вона, посвячуючись дітям, хворим, убогим, неписьменним та знедоленим у часто важких і не позбавлених страждань ситуаціях, у надзвичайний спосіб зуміла втілити Євангеліє у своє щоденне життя», – сказав Іван Павло ІІ.

Дякую!

Врешті, надійшла хвилина прощання. «З великою тугою покидаю сьогодні цю землю, перехрестя народів та культур, з якої більше ніж тисячу років тому Євангеліє почало поширюватись та закорінюватись в історичній та культурній дійсності народів Східної Європи. Усім вам та кожному зокрема хочу ще раз сказати моє щире: “Дякую!”. Дякую тобі, Україно, що оборонила Європу своєю невтомною та героїчною боротьбою проти загарбницьких орд», – мовив Святіший Отець, промовляючи під час офіційної церемонії прощання, а побажання, сказані двадцять років тому, досі не втратили своєї актуальності.

Папа подякував усім причетним до організації та успішного перебігу візиту, усім, хто брав участь в різних зустрічах і заходах. «Нехай Господь дасть мир тобі, український народе, бо ти з наполегливою і одностайною відданістю нарешті привернув собі свободу й розпочав віднаходити своє істинне коріння та докладаєш великих зусиль, щоб стати на шлях реформ і дати всім можливість жити та сповідувати власну віру, власну культуру й власні переконання в рамках свободи та справедливості», – сказав він, висловивши також побажання, «щоб Україна як повноправний член увійшла до Європи».

«Єдність та злагода! Ось таємниця миру та умова справжнього й стабільного соціального прогресу. Завдяки цій взаємодії намірів та дій Україна, батьківщина віри та діалогу, зможе побачити визнаною свою гідність у колі інших народів», – запевнив Іван Павло ІІ.