УПЦ МП продовжує щедро оплачувати роботу антиукраїнських пропагандистів
Про те, що РПЦ через свої структури в Україні спочатку вела підготовку, потім освячувала, заохочувала, обґрунтовувала російську агресію в Україні, написані сотні повідомлень і десятки аналітичних статей.
Сьогоднішній текст – про те, як РПЦ через провайдерів УПЦ МП в нових умовах намагається “розхитати” неокуповану Україну. Стає все більш очевидним, що Москва від військових дій переходить до дестабілізації і різних форм гібридної війни в Україні. А будь-яка інформаційна війна (як частина гібридної), тим більше, яку розгортає Росія, дотримується своєї стратегії, підкоряється своїй логіці. Під неї створюється своя інфраструктура, мобілізуються ресурси й кошти.
Хто ж є головними архітекторами церковної дестабілізації в Україні?
Це виглядає так.
ВЕЛИКИЙ ВІДДІЛ РПЦ – ГЕНШТАБ ЦЕРКОВНОЇ АНТИУКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ
Вершина піраміди – Відділ зовнішніх церковних відносин Російської патріархії.
Цей відділ, названий великим, і в радянські часи, і тепер особливо тісно пов’язаний зі спецслужбами, він займається міжнародними питаннями, був свого роду дипломатичним відомством. Скажімо прямо: дипломатично-розвідувальним. Досвідчені ієрархи розповідають, що в структурах ВЗЦЗ МП працювали і працюють агенти кремлівських спецслужб і їхні офіцери під прикриттям (як світські особи, так і ті, хто отримав посвячення в сан). Відомо, що саме до сфери відповідальності таких агентів належить, наприклад, ситуація в Україні.
Останніми роками відділ реорганізовувався, з нього під розширення функціоналу” робили кілька відділів. І таким чином з’явився напрям, який опікується громадськими організаціями, асоціаціями, братствами. Як-от “Союз православних братств”, “Союз православних громадян”, “Асоціація православних експертів” та інформаційна структура, якою керує спікер РПЦ Володимир Легойда. Зараз він ставить у соцмережах ролики про допомогу РПЦ українським біженцям, про те, як благодіє РПЦ біженцям, і що багатодітній родині патріарх купив квартиру.
Українські аналоги церковних братств і асоціацій були не повторенням, а антиукраїнським продовженням російських по суті політичних структур РПЦ. Варто зауважити, що для своїх українських бюро РПЦ не вдалося залучити людей, які мають хоч якийсь громадський авторитет. Один з них – Валентин Лукіяник – був засуджений Синодом за політичне православ’я, і тільки недавно з нього було знято покарання.
РПЦ залучила ще одного діяча, якого чомусь назвала прес-секретарем УПЦ – Василя Анисимова, який зробив у Кремлі-РПЦ кар’єру на критиці патріарха Філарета. Жоден київський журналіст не отримав підтвердження, що Анисимов – прес-секретар УПЦ МП. У вихідних даних офіційного ресурсу церкви він ніяк не значився. В принципі, про його існування люди дізнавалися з телеканалу “Інтер”, де завдяки, на той момент, акціонерам-росіянам, він іноді коментував ситуацію в Церкві. Зараз Василя Анисимова використовує (можна сказати – утримує) той же Володимир Легойда, публікуючи коментарі як прес-секретаря УПЦ (що виглядає ну просто смішно), на ресурсі Інтерфакс-релігія, який оплачує Московський патріархат.
Список монархістів, українофобів, чад РПЦ можна продовжити, але навряд чи їхні імена щось скажуть читачам. Популярності цим часто маргінальним персонажам надавала ніжна медіа-опіка Кремля-РПЦ.
А НА ВІЙНІ ЯК НА ВІЙНІ
Але, при цьому, не можна сказати, що “виплоди” РПЦ-ФСБ-шних братств і асоціацій у мирний час були абсолютно неефективними. У тих регіонах, де запитувані концепції триєдиної Русі і “богоспасенної неподільності з Росією” були підтримані і розпіарені Партією регіонів, а тому затребувані масами, лідери політичного православ’я зробили непогану кар’єру, допомагаючи окупувати Україну і підробляючи радниками Стрєлкова.
Можна припустити, що саме “вихованці” цих братств, які стали носіями антиукраїнської ідеології, працюють, зокрема зараз, у “Спілці Православних журналістів” і ведуть антиукраїнські анонімні блоги на ресурсах, контрольованих колишніми регіоналами.
Деякі з таких центрів з’явилися зовсім недавно. СПЖ – це цікава структура: як вдалося дізнатися Укрінформу, ТОВ “Спілка православних журналістів” насправді ніяка не спілка, не журналістів і не православних. Товариство з обмеженою відповідальністю. Якщо вірити Мін’юсту, його засновником є доларовий мільйонер Вишневецький. І як це буває в Україні, працюючи у тому числі на окупованій території, торгуючи з неокупованою, цей щасливий володар шахт по імені Серафімська, Свято-Андріївська, Покровська, Посниківська, якого перевіряють у справі про пособництво терористам, продовжує спонсорувати релігійну ворожнечу. СПЖ – організація, мобільна група, здатна на провокації, має один з ключових медіа-ресурсів, який описує питання конфліктних переходів парафій з УПЦ МП до УПЦ КП. А якщо “погортати” офіційний сайт і перейти на офіційну термінологію, то стає зрозуміло, що головна мета ресурсу – створення дестабілізаційного контенту та інформаційних інтервенцій. Якщо по-простому: “Тільки погані новини. Якщо немає поганих новин, створити такі і описати”. Аналогічно, російські медіа миттю опинялися біля розбомбленого будинку, які розбомбили самі ж сепаратисти, і робили репортаж про “звірства українців”.
СПЖ в “симфонії” з іншими офіційними ресурсами УПЦ МП “Православне Життя” (його сторінка у соцмережах оголосила “збір інформації про агресивні дії на адресу Української Православної Церкви), а також ресурс “Про церкву” переслідують такі цілі.
Створити у громадській свідомості ілюзію утиску “канонічного православ’я”, подати Україну як арену релігійної війни;
Формувати негативний образ Київського патріархату, щоб заблокувати його визнання Вселенським патріархом.
Деформувати інформаційний простір.
Створювати підстави для громадянської незгоди, формувати конфлікт УПЦ МП та УПЦ КП і артикулювати такі меседжі для пастви МП, щоб в окупантах вони бачили друзів, а в своїх побратимах і співвітчизниках – “безблагодатних розкольників”. Ну чим інакше пояснити категоричне небажання УПЦ МП вступати в діалог з КП, але при цьому скаржитися не на весь Поділ, всю країну, а на весь світ на свої “страждання”?
Придушити проукраїнські настрої кліру УПЦ МП, нав’язуючи думку про неминучість “гонінь” і страх втрати ними власності.
Ще одна мета як гіпотеза: створити умови, за яких їхній фактичний начальник Володимир Путін зможе у будь-який момент загострити ситуацію, бажаючи “захистити канонічне православ’я”.
Додатковим підтвердженням вищесказаного є інформація про створення спеціального інституту Уповноваженого з захисту прав віруючих у митрополії УПЦ МП. Восени всі єпархії УПЦ МП отримали лист (його електронний скан отримав Укрінформ) з митрополії, в якому забороняється церковним громадам Московського патріархату (МП) погоджуватися на почергове служіння у храмах з Київським патріархатом (КП) у населених пунктах, де виникли релігійні конфлікти, і парафіяни вирішили змінити юрисдикцію громади. Почергове служіння – компроміс, якого досягає влада і паства, коли більша частина села прагне до переходу у КП. Це крок до миру і задоволення потреб віруючих. Втім, митрополія, на наш погляд, з подачі Москви фактично забороняє громаді приймати рішення, щоб уникнути загострення проблеми. Замість цього митрополія створює департамент “захисту вірних” для роздмухування скандалу. Точніше хронологія така. Спочатку створити скандал, потім його загострити, а потім централізовано керувати ним за допомогою Інституту Уповноваженого з питань захисту прав віруючих. А в підсумку: створити Україні імідж релігійно нетерпимої країни, законсервувати претензії і везти їх в ОБСЄ. У нас немає підстав сумніватися в достовірності листа, копію якого отримав Укрінформ, але у Фейсбуці представники митрополії відкидали створення такого інституту.
Повертаючись до спонсорів цих воєн. Крім пана Вишневецького, за нашими даними, цей “медіа-бенкет” релігійної ворожнечі оплачує мільярдер Вадим Новинський. Цікаво, що церква УПЦ МП, яка терпить нужду і навіть ввела фіксовану плату на єпархії, щедро оплачує роботу антиукраїнських пропагандистів.
ПІСЛЯМОВА
Колись, ще до війни Росії з градами і буками, але вже під час інформаційної війни проти України російськими телеканалами і провокаціями, ми з колегами намагалися по-своєму висміювати і протистояти російській пропаганді. Тоді я робила це з веселим азартом. Але ні азарту, ні задоволення від вивчення сьогоднішньої ситуації я не відчуваю. Нічого, крім гіркоти.
По-перше. Ця ситуація показує, що з одновірцями з Росії ми розлучилися на століття. Нам не вижити по-іншому, якщо не відірватися зараз. Поведінка РПЦ порівняти з тим, як робити множинні колоті рани на тілі змученої України.
По-друге. У війні на церковному фронті задіяні іноді чисті кар’єристи, їх захист “канонічного православ’я” – суто бізнес. Але іноді це люди, які багато років сповідаються і причащаються у храмах УПЦ МП. Просто їхня особиста історія пов’язана з цією церквою. Вони не можуть не відчувати, що колись благородна справа зараз зводиться до знищення і дискредитації своїх же співвітчизників. В ім’я чого? В ім’я миски юшки від пособника тероризму? Немає сміливості піти від чорної роботи? Підсіли на роль “захисника православ’я”? Але, як показує досвід різних центрів Росії в Києві, всяких там інститутів СНД, найяскравіші антиукраїнці виїхали з України. І вони дуже хотіли б повернутися, але не можуть. Їм ніхто не пробачить книг-інструкцій зі створення “криворізької республіки” та іншої брудної роботи. Невже вам хочеться повторити їхню долю? А ви можете повторити. Тому що Україна все-одно переможе. Переможе у війні і подолає розкол. Переможе, навіть не маючи газпромівських грошей на медіа- та юридичну підтримку у роздмухуваних вами конфліктах, переможе навіть, якщо РПЦ з її шпигунським відділом смітить грошима, купуючи за кордоном друзів і лобістів. Але ж за нами Бог наглядає. Він сильніший від одвічної російської трійки: Кремля, Луб’янки та РПЦ.
Лана Самохвалова, Київ
About The Author
