В Білій Церкві відкрили ще одну каплицю УГКЦ

25 липня 2015 року в м. Біла Церква вперше відбулось богослужіння в каплиці Рівноапостольної княгині Ольги УГКЦ.

На спільну молитву до парафії чисельно прибули вірні парафій Різдва Христового м. Білої Церкви УГКЦ, Архистратига Михаїла с. Малої Вільшанки УГКЦ, храму св. Івана Хрестителя РКЦ м. Біла Церква та місцеві жителі.

Адміністратор парафії, о. Євген Мерімерін, у проповіді наголосив на двох вимірах цієї події – духовному та історичному: «В духовному вимірі – в Білій Церкві спільнота УГКЦ, а також всі мешканці міста, отримали подарунок від Господа – стале місце для моління – місце, де постійно можна зустрітися з Живим Христом в Святих Тайнах, Святому Письмі та в особі ближнього».

Проповідник порівняв каплицю з колискою, яка є не великою, проте затишною: «Так як кожна людина починає свій шлях з колиски під пильною опікою матері, так і відтепер, кожен християнин міста, може духовно зростати за заступництвом та покровом Пресвятої Богородиці та покровительки парафії Рівноапостольної княгині Ольги».

Ведучи далі, священик звернув увагу на історичний вимір події, яка вказує на відновлення історичної справедливості в Білій Церкві, де до ліквідації Унійної (Греко-Католицької) Церкви було шість храмів.

На завершення ієрей наголосив: «Від сьогодні в Білій Церкві, вперше за два століття, відновлюються на сталому місті постійні Богослужіння. Покровителька парафії, прикладом свого життя – особистого духовного навернення та передання віри, що призвело до наверення цілої держави, допомагатиме нам поглиблювати та розвивати віру».

Історична довідка про УГКЦ на Білоцерківщині:

Перші Унійні (Греко-Католицькі) храми на Білоцерківщині згадуються вже в XVII ст., а їхній розквіт припадає на XVIII ст., коли громади на берегах Росі і її приток, окрім поновлення старих святинь, збудували нові. Тоді Слово Боже звучало в семи Унійних (Греко-Католицьких) храмах Білої Церкви: св. Миколая Чудотворця, св. апостолів Петра і Павла, Покрова Пресвятої Богородиці, Преображення Господнього, Різдва Христового, Святої Трійці та Успіння Пресвятої Богородиці.

Навколо Білої Церкви у XVIII ст. було 22 Греко-Католицьких храми, що прикрашали навколишні села – Блощинці, Іванівку, Коженики, Мазепинці, Малу Антонівку, Малу Вільшанку, Малу Сквирку, Макіївку, Матюші, Озерну, Острійки, Пилипчу, Потіївку, Сухоліси, Трушки, Узин, Фурси, Храпачі, Черкас, Чупиру, Шкарівку і Яблунівку. Мешканці решти сіл, присілків і хуторів на Білоцерківщині були парафіянами цих церков.

В останні роки XVIII ст., Білоцерківщина була окупована Російською імперією та включена разом з цілою Правобережною Україною до свого складу. Тоді за наказом імператриці Катерини ІІ більшість Унійних (Греко-Католицьких) храмів були переведені на православний обряд. Так більша частина білоцерківських християн стали конфесійно православними. Проте й тоді чимало парафіян залишилися вірними Унійної (Греко-Католицької) Церкви. В деяких селах, зокрема у Потіївці, були збудовані каплиці УГКЦ. Проте і їх було закрито в 1839 р., коли Унійну (Греко-Католицьку) Церкву на теренах Російської імперії було насильницьки приєднано до Російської Православної Церкви. Лишалася Греко-Католицька спадщина – храми (вже православні), їхнє начиння, документи і спогади. Проте дерев’яні церкви мають свій вік. Їх перебудували в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., за уніфікованими російськими проектами. Начиння здебільшого не пережило більшовицького пограбування і знищення церков у 1930-х роках.