«Від дистанції до свята». Перша конференція Папи з нагоди духовних вправ для священиків

Ніщо так не єднає з Богом, як акт милосердя, чи то милосердя, з яким Господь нам прощає гріхи, чи то благодать, яку Він нам дає, щоби чинити діла милосердя. На це звернув увагу Папа Франциск у вступній конференції, яку він виголосив у четвер, 2 червня 2016 р., в базиліці Святого Івана на Латерані в рамках духовної віднови з нагоди Ювілею священиків. Він також заохотив священиків молитися одні за одних під час цих духовних вправ.

Насамперед, Глава Католицької Церкви відзначив, що «милосердя» у жіночому вимірі посилається на любов, притаманну матері до плоду свого лона, а в чоловічому – на вірність Отця, який завжди підтримує Своїх дітей та прощає їм. І коли роздумуємо над милосердям, «то трапляється щось особливого». Зауважуємо, що «три шляхи» класичної містики – очищення, просвічення та єднання – «не є почерговими етапами». Адже ми завжди потребуємо «нового навернення, ще більшого споглядання та відновленої любові».

Папа запропонував слухачам «три речі» для особистої молитви та роздумів протягом цього дня духовної віднови. Першим було зауваження, що роздуми над милосердям можна розпочати з будь-якого аспекту, адже діло милосердя без сумніву веде до інших його аспектів. Наступна підказка пов’язана з тим, що «неможливо роздумувати над милосердям, якщо все це не впроваджувати в дію». Адже в молитві не є корисним надмірно мудрувати. Останній аспект стосується «плоду» духовних вправ, спонукаючи просити про благодать стати «священиками, якомога більше здатними отримувати та давати милосердя».

Після вступу Святіший Отець перейшов до безпосередньої теми першої конференції, яка звучала: «Від дистанції до свята» й була зосереджена на роздумах над причтою про милосердного батька.

Бачимо блудного сина серед свинарника. Цей стан є наслідком егоїзму, бажання чинити все, що заманеться, і це замість свободи, привело до поневолення. Він заздрить свиням та відчуває ностальгію за отчим хлібом. За словами Папи, ностальгія є могутнім почуттям. Вона до милосердя має той стосунок, що розширює душу й пригадує про батьківщину, з якої походимо. Повернувшись до батька, син повертає свою гідність та опиняється серед людей на святі.

Далі Святіший Отець зосередив свої роздуми навколо теми «осоромленої гідності», зазначаючи, що зумівши втримати серце між двома крайнощами – гідністю та соромом, зможемо відчути «як б’ється серце нашого Отця». Блудний син, який став учасником свята, вказує на те, що Господь ставить нас не лише в умови прощеного грішника, але грішника, якому повернуто гідність.

Прикладом такого «здорового напруження» є святий Петро, якого «Господь поступово навчає та формує», між «звичайним мужем, з своїми протиріччями й слабкістю» та «скелею, мужем, який має ключі та провадить інших»: Господь, вперше зустрівши простого рибалку, дає йому ім’я Скеля, щойно похваливши за визнання віри – суворо картає за спротив думці про хрест; запросивши ступити на хвилі, дозволяє потопати у страху, але далі простягає руку; дає йому відчути сором за зраду потрійним запитанням про любов та тричі наказує пасти Свої вівці.

Отож, як зауважив Папа, ми перебуваємо у ситуації, а якій співживуть «наша найганебніша нужда» та «наша найвища гідність». І лише милосердя вчиняє стерпним таке становище, бо без нього «або вважатимемо себе праведними, як фарисеї, або відійдемо, які ті, що не почуваються достойними». У цьому контексті проповідник вказав на важливість свободи. Адже бажання утримувати цю рівновагу є вільним рішенням, милосердя можна вільно прийняти, розвивати чи відкинути.

Нужда, про яку йде мова – це «моральна нужда», яка спонукає усвідомити себе особою, що у вирішальнй момент свого життя зробила певний вибір і цей вибір був неправильним. «Це дно, якого слід доторкнутися, щоб відчути біль за гріхи і справді розкаятися», – наголосив Святіший Отець. І серцем, яке Бог єднає з цією нашою «моральною нуждою» є «Христове серце». Це серце «обирає найближчий шлях», милосердю притаманне «забруднювати руки», доторкатися. Милосердя виходить за межі справедливості й повертає гідність.

Саме тому, звернув увагу Папа, батько приготовляє свято з нагоди повернення сина, щоб «одночасно все відновити, повертаючи синові втрачену гідність». І це дає можливість «по-новому дивитися в майбутнє». Неправда, що милосердя не зважає на заподіяну шкоду, але воно відбирає в неї владу над майбутнім.

Підсумовуючи, Наступник святого Петра поділився думками про те, що «єдиним надміром перед обличчям надмірного Божого милосердя є надмірно його отримувати та надмірно бажати передавати його іншим». Він вказав на євангельські постаті, які пішли на крайнощі, аби отримати його. «Найпростіші люди, грішники, хворі, біснуваті… були негайно піднесені Господом, Який перевів їх з виключення до повного включення, від віддаленості до свята. І це, – зазначив Папа, – неможливо зрозуміти, як лише у ключі надії, в апостольському ключі, в ключі того, хто отримав милосердя, щоб, у свою чергу, милосердитися».