Владика Михайло (Бубній) до священнослужителів УГКЦ: «Кожна проща до Перемишлян, для душпастирів – це проща іспиту сумління»

Такими словами звернувся екзарх Одеський та адміністратор Кримський Преосвященний владика Михайло (Бубній) до священнослужителів, зібраних на VІ Всеукраїнській прощі духовенства УГКЦ, яка відбулася 17 травня 2017 року в Перемишлянах. Розпочинаючи своє звернення до присутніх священнослужителів біля пам’ятника блаженному священномученикові Омеляну Ковчу, який є покровителем духовенства УГКЦ, владика Михаїл заначив: «Вже шостий рік поспіль ми прибуваємо до славного міста Перемишляни, щоб звеличити пам’ять великого душпастиря, великого батька, великого святого, жертвенного душпастиря. Кожна проща до Перемишлян, особливо для нас душпастирів – це є проща іспиту сумління, це є проща, під час якої задається нам дуже багато запитань, які ми щойно почули в цьому іспиті сумління. Ці питання западають в наше серце, ці питання чують наші вуха, на ці питання треба нам душпастирям дати відповідь, але щиру, не лукаву. Блаженний священномученик Омелян Ковч є для нас постаттю, до якої кожному з нас потрібно рівнятися і, не побоюся сказати, що нам потрібно ще багато працювати, щоб осягнути тих висот і такої ревності і відданості Богу, яку мав отець Омелян».

«Він жив у дуже складних обставинах, складніших, ніж обставини, у яких ми з вами зараз живемо, хоча живемо в часі війни. Він жив у обставинах, у яких українська нація зазнавала великого страджання. Він працював у часі Першої світової війни, міжвоєнному часі, він працював на початку Другої світової війни. Він пережив страшні проблеми і страждання, він бачив, як український народ є поневолений. Отець Омелян був не тільки душпастирем, він не тільки дбав про душі, він був батьком, він бачив перед собою заможних, але він бачив і людей сиріт і багатодітних, бо сам походив з родини незаможної, але виховував шестеро діточок. Можемо запитати себе сьогодні, як йому вдалося поєднати батьківство сімейне з батьківством духовним, маючи стільки дітей і живучи у таких складних обставинах? Де він черпав сили, провадити таке ревне служіння? Звісно, що у молитві, звісно, що перед іконою, звісно, що перед Святими Тайнами. Хто йому міг дати таку силу, як не Господь, який перший віддав своє життя, який перший постраждав за те, щоб інші були спасенні. Його серце вмістило цей великий скарб – покликання до священства. Він плекав цей скарб у своєму серці щодня», – продовжив єпископ.

«Думаю, що кожен з нас душпастирів прочитав його життєпис, життєпис свого покровителя, тому що він сім років тому був проголошений у нашій Церкві покровителем душпастирів, покровителем священиків. Добре, що вибрали саме його, тому що це був справжній душпастир: батько, і отець, захисник сиріт і покровитель убогих, він пригортав різні національності, був екуменістом, бо знаємо які в той час були складні часи, коли різні верстви населення жили разом, але між собою ворогували. І отець Омелян здатний був примирити, поєднати і об’єднати».

«Всі ми знаємо його прекрасний лист з в’язниці до своєї родини. В той час коли його родина старалася, щоб його звільнили з концтабору Майданеку, він написав до них послання, де між іншими, сказав такі слова: “Коли мене тут не буде, то хто допоможе тим невільникам подолати ці страждання. Коли я звідси піду, то хто допоможе їм відкрити двері Царства Небесного”. Бачимо, що концтабір Майданек для отця Омеляна Ковча стався місцем особливої присутності Бога. В той час коли для людей концтабір був місцем пекла, для отця Омеляна Ковча, він став місцем присутності Бога і дверима до Царства Небесного для багатьох людей».

«Дорогі душпастирі, дорогі у Христі браття і сестри. Нехай ця проща допоможе, особливо священнослужителям, єпископам, дати відповідь на ці запитання, які ми чули під час цього іспиту сумління. Нехай ця проща буде для нас іспитом сумління – ще багато мусимо попрацювати, для того, щоб принаймні частково дорівняти цьому великому душпастирю. Просімо під час цієї прощі, щоб отець Омелян був покровителем для кожного з нас, а особливо для нашої страждаючої України», – сказав на завершення владика Михайло.