Владика Степан Меньок: Постійно робити поступ у духовному житті

Владика Степан Меньок, екзарх Донецький, продовжує ділитися власними роздумами про християнську духовність. Цього разу єпископ пропонує своїм читачам застановитися над тим, що духовне життя — це постійний поступ, який ми здійснюємо у власних життєвих обставинах. Важливо, за його словами, безперервно у цьому зростати.

Кожна людина по-різному розуміє поняття «духовність». Хтось взагалі не думає про це, просто живе нормальним християнським життям; і, коли ми дивимося збоку на їх поведінку, розуміємо, що вони також роблять поступ в духовному житті, хоча над цим навіть не застановляються. З дня на день, виконуючи заповіді Божі, вони прямують до Царства Божого з впевненістю, що дорога в них правильна; так воно і є. Їхнє життя також не позбавлене труднощів: жити серед світу, з різними матеріальними труднощами і життєвими клопотами, особливо зараз, в часі війни, і не забувати, що ми є діти Божі, — це зовсім не легко.

Мав недавно розмову з однією людиною, яка займає високу ступінь церковного достоїнства. Вона з природи і свого призначення повинна бути духовною. Але раптово стається інсульт, і вона опиняється між життям і смертю. Бог витягнув її з цієї хвороби, і тоді вона прискіпливо і критично подивилася на своє минуле життя і зрозуміла, що могла прожити його краще. І він зізнається мені, що дякує Богові за інсульт, який відкрив йому ще більше пріоритети духовних цінностей. Дякує Богові. Таке іноді говорять хворі на рак. Вони дякують Богові, що послав хворобу, щоб вони могли більше пізнати Його.

Але є й інша категорія людей, які були позбавлені християнського виховання, і основна проблема для них полягала в тому, щоб взагалі фізично вижити. Ми їх бачимо у нас на парохії. Вони приходять на безкоштовні обіди. Отець-парох почав старатися, щоб окрім тілесного хліба, дати їм і духовний. Кожного четверга вони приходять на катехизацію після Служби Божої. Але все одно є окрема категорія людей, які ні за що не переступлять поріг храму. Так дивно дивитися на них. Вони будуть стояти на задвірках, або десь примістяться біля храму, ніби їх не видно, а ми їх бачимо через вікно. Стоять такі похнюплені, як живі тваринки, що чекають на їжу, але вони ж люди! … Обличчя сірі, очі порожні, вуха, які не хочуть чути, і уста сумні… Але пробивається голод, і відчувається, що їм потрібно тільки підкріпитися, а завтра вони прийдуть знову. Про таких Ісус казав, що вони подібні до овечок, які не мають пастиря. Жниво велике, а робітників мало.

Щось залишається після таких наук? Звичайно, щось обов’язково залишиться. Про яку духовність тут можна говорити? Головне, щоб вони усвідомили своє призначення, і не розійшлися з Богом. А вже потім можна говорити і про якісь ступені духовного росту.

Але ми шукаємо більші глибини життя духовного, і це можна знайти в таких людях, які присвятили себе цілковито служінню Богові і людям. Це життя святих, доля яких настільки різноманітна, що розумієш, що двох однакових святих важко знайти. Тому кожен з нас нехай роззирнеться навколо себе, і подивиться, що він може зробити. Не полишаючи середовища, в якому живе, робити поступ у духовному житті, а також допомогти в цьому іншим.

† Степан Меньок,
екзарх Донецький