«Я католик, але…»
Часто чую, або читаю одне речення, яке постійно з’являється в розмовах на різні можливі теми, а це – «я католик, але..». І після цього «але», зазвичай, йде твердження повністю протилежне з вченням Католицької Церкви.
Здається, що перша частина («я католик, але..») слугує приготуванням, амортизацією, чи щоб наголосити сучасну потребу виразити переконання, яке різниться від вчення Церкви, щоб показати, що ти не «баран», маєш свої переконання і не йдеш сліпо, як більшість, яка вірить в те що в неї засаджено.
Одним з найсвіжіших прикладів такої «я католик, але..» філософії є референдум в Ірландії, де 62% ірландців проголосували за зміну конституційного визначення сім’ї. Тобто, за те, щоб сім’я більше не була життєвим союзом одного чоловіка і однієї жінки, а спільнотою двох осіб. Цей результат може здивувати тих, хто не усвідомлює, що Ірландія уже довший час тільки номінально була католицькою. Більшість ірландців уже давно сповідують філософію «я католик, але..». Це можна помітити у публікаціях ірландських ЗМІ. Багато людей твердять:
«Я католик, але я не маю нічого проти гомосексуальних шлюбів. Нехай люди любляться, хто я такий щоб їх судити?»
«Я католик, але думаю, що Католицька Церква не йде у крок з часом і пізниться за сучасним світом. Багато її тверджень просто застарілі».
«Я католик, але не вірю в Церкву, як інституцію й не відвідую недільну Службу Божу. До Бога можна молитися всюди і для цього мені не потрібна Церква».
Ще є багато таких «але» моментів, але вибираю тільки ті, що видаються найважливішими. Поки я слухала відповіді ірландських католиків часто думала: Мій Господи, хіба за це Ти вмирав? Адже кожна з цих трьох відповідей має свій конкретний переклад:
«Я католик, але відрікаюся від Святої Родини – ідеалу сімейної спільноти, який вибрав сам Бог, щоб утіловитися і щоб нам дати приклад найкращого середовища для дитини. Це своє відречення підтверджую словами, зрікаючись природнього морального закону».
«Я католик, але відкидаю свою віру в її повноті й гармонії, де кожна істина гармонійно поєднується з іншою і пояснює її, бо бажаю бачити свою віру по-людськи цікавою і залежною від секундних забаганок суспільства».
«Я католик, але відкидаю «Вірую» (… в Єдину, Святу, Католицьку і Апостольську Церкву) і Святі Таїнства. Відкидаю твердження, що Церква – це Спільнота, яку заснував особисто Ісус, Син Божий, і Яку провадить Дух Святий. Повністю відрікаюся церковного вчення про те, що Бог провадить Церкву, тобто не вірю в те, що Вона вірно зберігає і боронить те, що прийняла від Ісуса».
Ці три речення звучать набагато радикальніше від реально сказаних, хіба не так? Але насправді ці радикальні речення – це і є те, що насправді католики філософії «я католик, але…» говорять.
І це проблема не тільки Ірландії, просто вона найсвіжіший і найболючіший приклад загравання католиків з духом цього часу. Оскільки зараз маємо неймовірний факт – країна, з якої походили місіонарі, які несли Христа в серці й устах по всьому світі, країна, яка Європі дала св. Колумбана, яка фактично християнізувала варварську Європу, тепер у своїй Конституції дозволила гомо-«шлюби».
Здається, що велика кількість католиків програють битву, тобто, приймають іншу істину, «істину», яка заперечує те, що їхня Церква навчає, приймаючи те, що найвпливовіші світові ЗМІ, які вже стали правдивими володарями умів й сердець людей сучасності, подають як нові «цінності». Величезні гроші йдуть на те, щоб переконати людей, що історія з одностатевими «шлюбами», це історія про любов, а не про інтереси, щоб очорнити Церкву, яка встановлена самим Богом. А люди радо приймають нові «істини», час від часу згадуючи, що вони нібито католики.
Пишу про ірландців, але не обманюймо себе, що, начебто нас це не стосується. Бо і ми частина цієї нової генерації католиків, які часто гордо заявляють, що вони католики, але продовжують свої слова знаковим «але». Генерації, яка все менше і менше готова боротися з власними недоліками і твердоголово бажає пристосуватися до них, і пристосувати до них свою релігію. І чим твердоголовіше ми це робимо, тим більше нас дратують вимоги морального вчення Церкви. І тоді починаємо Її називати застарілою і твердоголовою, але насправді затверділими залишаються наші серця, які ми хочемо показати відкритими.
Великі істини часто дуже прості. Можуть все сказати кількома словами, вказуючи на суть проблеми і все пояснити. Найкраще сумніви сучасних католиків свого часу пояснив Архиєпископ Фултон Шін: «Це просто. Хто каже: «я католик, але…» – не є католиком».
Істина є істиною і нею неможливо маніпулювати, і втекти від неї теж. Неможливо бути напіввагітним.
Nikolina Nakić | Bitno.net
About The Author
