«Якщо людина вирішує усунути Бога, Він з повагою ставиться до її вибору, але залишає її саму»: думки Глава УГКЦ про секуляризацію

Як раніше повідомлялося, нещодавно відбулася презентація книжки «Діялог лікує рани» Отця і Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава. Книжка написана в жанрі інтерв’ю Предстоятеля УГКЦ редактору польського Католицького інформаційного агентства Кшиштофа Томашика. У книзі Предстоятель УГКЦ пояснює зміст різних історичних подій в житті Церкви, ділиться цікавими фактами із своєї біографії та розмірковує про різні виклики сучасності.

Пропонуємо вашій увазі висловлювання Блаженнішого Святослава про секуляризацію як про найбільший виклик сучасного світу.

Наші серця пожирає секуляризація, тобто відбувається відділення людини від Бога, замикання життя лише в рамках матеріального, видимого світу й культури. Горизонти нашого життя, розуміння самих себе, наука й богослов’я розвиваються без містичної єдності з Особою Ісуса Христа, без благодаті Святого Духа.
Коли мова йде про секуляризацію моєї особи, то вона починається від того, що, наприклад, сьогодні вранці я не помолився. А отже, починається від того, що на щодень не живу з Богом.
Святий Іван Павло II сказав: «Сучасна людина живе так, наче Бога немає», – і це стосується нас усіх. Передусім нас, духовних осіб, бо наш стиль життя дуже часто стає подібним до стилю життя цього світу.
Якщо людина вирішує усунути Бога зі свого життя, Він з повагою ставиться до її вибору й свободи, але залишає її саму.
В історичному контексті секуляризація не становить нічого нового. На початку XII століття святий Франциск з’явився у сні папі Інокентієві III як той, хто врятує Церкву, що перетворювалася на руїну. Це образ секуляризації тих часів.
Зіткнувшись із виникненням нової європейської культури й ідентичності, Церква опинилася перед викликом: або уподібнитися до моделі світського життя, або піти своїм шляхом, тобто за Христом і Євангелієм.
Не таємниця, що за тих часів єпископи дуже часто були латифундистами, монастирі купалися в розкошах, а стиль життя духовенства був стилем життя не вбогих учнів Христа, а вельмож і князів. Відбулося суспільне відділення церковної ієрархії від люду Божого. Це породило кризу, але водночас і відродження, яке започаткував святий Франциск з Асижу.
Пізніше настала епоха Ренесансу. Зловживання церковною владою, торгівля індульгенціями, відсутність глибокого духовного життя й занепад спроможності євангелізувати через виникнення нової, світської культури, яка особливо активно почала розвиватися після падіння Константинополя 1453 року, замикання на собі й реакційна позиція Церкви щодо нової гуманістичної культури – усе це спричинило секуляризацію, а потім і кризу, наслідком котрої стала реформація.
Було скликано Тридентійський Собор, унаслідок якого відбулося духовне відродження католицизму. Пригадаймо тут прекрасну постать святого Карла Борромео, який жив як світський володар у Римі, хоча був єпископом Мілану. Потім пережив навернення і повернувся до своєї єпископської столиці, був великим опікуном Тридентійського Собору. Після смерті став святим Католицької Церкви.
Тепер, на початку нового тисячоліття, ми знову живемо за часів секуляризації і так само, як наші попередники, мусимо зробити іспит сумління.
Наша місія полягає в тому, щоб свідчити про Бога в сучасному світі, проголошувати, що Він існує, відкриваючись на дію Святого Духа. Треба не засуджувати сучасну культуру, а наповнювати її євангельським змістом, тобто діяти в дусі Другого Ватиканського Собору.
Церква мусить виконувати свою місію – бути світлом для світу. Якщо Церква світитиме світлом цього світу й втратить світло Христа, то буде на цьому світі маргіналізована, бо промовлятиме тією самою мовою, що й світові лобісти різного штибу, і ніхто її не слухатиме.
Ми, як християни, мусимо бути сіллю землі, щоб культурі, в якій живемо, надавати смак. Отож, нині секуляризація водночас є і викликом, і великою місією.

Придбати книжку Глави УГКЦ «Діялог лікує рани» можна в церковній інтернет-крамниці УГКЦ за цим посиланням: shop-ugcc.com.ua/shop/diyalog-likuye-rani/.

Руслана Ткаченко