З Різдвяного. Часть VІ – Три дни свєт

На саме Різдво та два наступні дні свят маємо вдалий приклад інкультурації народних звичаїв, звершений греко-католикам: обхід з колядою та вертеп.

На відміну від православних, греко-католики звичай обходити на Різдвяні свята з колядою зуміли християнізувати, вклавши в руки народу християнські різдвяні пісні та майже витіснивши старі поганські гімни, що лунали цих днів. На теренах, де греко-католики були витіснені, разом з витісненням, фактично, було витіснено і християнську колядку.

З одного боку, такий процес зберіг багатющий матеріал, який етнологами та фольклористами не є ще належно вивчений і оцінений, особливо в загальнослов’янському контексті. А з іншого, зберіг нам уривки поганських гімнів, якими прославляється старих богів слов’янського поганства.

Апокрифні народні колядки про те, як матір Божа просилася в багатого на ніч, а він не впустив, а бідний пустив до стаєнки, чи про втечу Богородиці перед Іродовими катами є виразом народної побожності: емоційної, глибокої, фантастичо-чарівної, казкової, але все ж таки християнської. Проте їхній ареал обмежений до Галичини, зрештою як і християнської коляди, і суміжних теренів. Щойно у найновіший час християнська коляда торує собі шлях на Схід.

Хоча більшість дохристиянських колядок в Галичині витіснені до щедрівок, усе ж таки часами і серед апокрифних колядок проскакують враз поганські сакральні мотиви. Щоб не перевантажувати текст прикладами, наведу тільки один, на мою думку, найцікавіший.

Ой пішоу Петро по сьите Різдво,

Йиго пирийшло сиве голубйе.

Бо сьитий Петро сьа зосоломив

Бо туму з ирта поломінь пішла,

Ой бо из очий искри скакли.

Ба й сьитий Петро назад си вернуу.

Ой вин приходит межи сьитії.

Ти сьитий Петро, чогос си вернуу?

Мени пирийшло сиве голубйе,

Ой йо того си тай пирипудиу,

Тому з ирта полумінь пашєт,

Тому из очий искри скакали.

Ти сьитий Петро, то сьите Різдво!

(с. Жаб’є, початок ХХ ст.)

Тут Різдво не просто свято. Його утіловлює дивовижна істота: сиве голуб’я, якому з рота йде вогонь, а з очей іскри сипляться.

Голуб від старослов’янського golǫbь (ЕСУМ 555). Етимологія цього слова спірна (ЕСУМ 555 і ЭССЯ 216-217). Вже в старослов’янській назва цього птаха давала похідне означення кольору golǫbъjь – голубий, голубувато-сірий, а окремих випадках навіть жовтий (ЭССЯ 217). Відповідно до сучасних поглядів етнології, якщо назва конкретної живої істоти використовується для означення кольору, то ця істота мала суттєве значення у сакральному світогляді дохристиянських народів. На важливість голуба у дохристиянському релігійному світогляді слов’ян, особливо західних і східних вказує і назва обрядової страви, яка готується з двох рослин, як традиційно символізують плідність – капусти і гречки. Голубці. Голубці, в народних звичаях часто виступають, як страва обрядова. Етимологічно це слово виводиться власне від назви птаха голуба (ЄСУМ, 557). Голубці – обов’язкова страва святвечірнього столу, а також столу весільного.

Голубий колір – колір води, чорний – землі, білий – верхнього світу, сірий – ознака можливості входити в різні світи – Рай, Край Вирій. Сірим тваринам в слов’янському дохристиянському світогляді відводилось велике значення: сірий вовк – звір Ярила, сіра зозуля – Мари, сірий заєць – символ плідності, сірий сокіл/яструб – птах Перуна і так далі.

Голуб, якому з «з ирта поломінь пішла, ой бо из очий искри скакли», поєднує світ вогню і світ води – світ Перуна і світ Велеса. Таким персонажем у координатній площині слов’янського поганства може бути тільки син Перуна, викрадений Велесом – Ярило. А саме його народження – народження малого бога – і святкували слов’яни-погани на Божич.

Отож, перед нами, якщо не частини поганського гімну, легко перефарбовані присутністю св. Петра, то принаймні залишки виразних поганських вірувань, оспівані у синкретичному обрядовому тексті.

Характерно також, що в Галичині, на відміну від більшості українських земель, Різдво набрало чисто західного родинного типу. На сам Святий Вечір, коли родина зібрана довкола столу, непристойним рахується ходити в гості чи йти з колядою. Сам день Різдва також зарезервований за плеканням родинних стосунків. Якщо діти живуть окремо, то відвідують своїх батьків. І лише на Собор Пресвятої Богородиці й св. Йосифа Обручника розпочинається ходіння з колядою та вертепом по хатах.

Іншим доволі вдало інкорпорованим у християнство поганським елементом, який отримав уже виразно християнський зміст, хоча і сповнився деннополітичними натяками, суспільно-соціальними актуальними темами, ба й навіть непристойними жартами – це Вертеп. Але, якщо душпастир на місці доволі второпний , то може порівняно легко очистити Вертеп від негативностей, зокрема від антисемітізму.

Як і більшість індо-європейських народів, слов’янські народи також вважали новорічну ніч ніччю хаосу, активізації злих сил. Тому перевдягання в маски і костюми, що символізують як злі, так і добрі сили сприймалося як таке, що мало свій оборонний ефект перед розгулом сил хаосу. Усе це і у вертепі. В реальності це – унікальний приклад інкультурації серед християнських народів. Адже карнавали з їхніми виразними поганськими елементами так і залишилися у більшості європейських народів. І тільки Київська церква зуміла інкорпорувати в християнство те, що, здавалося, не може бути інкорпорованим – карнавал.

Цей приклад є тільки один з багатьох вдалих, логічних і нормальних прикладів інкультурації початково поганських звичаїв у світло християнства. Це прекрасний приклад того, що наша Церква здатна охрестити і те, що в нашому народі іще є неохрещеним. Що правда, робити це потрібно логічно, не вигадуючи якихось дурниць, вивчивши саме походження звичаїв. Усе це ще чекає свого хрестителя.

Скорочення:

ЕСУМ – Етимологічний словник української мови, Том перший, 1982.

ЭССЯ – Этимологический словарь славянских языков, Выпуск 6, 1979.

о. Орест-Дмитро Вільчинський

З Рідвяного. Часть V – Святий Вечір в очікувані Різдва Христового

З Різдвяного. Часть ІV – Поганський святий вечір

З Різдвяного. Часть ІІІ – Приготування до Різдва

З Різдвяного. Часть ІІ – Поганська перспектива народного святкування Різдвяного циклу

З Різдвяного. Часть І – Шклянка маку