«Засоби і знаки милосердя». Третя реколекційна проповідь Папи з нагоди Ювілею священиків

Діла милосердя та сповідь стали темою третьої реколекційної проповіді, яку Папа Франциск виголосив у базиліці Святого Павла поза мурами в четвер, 2 червня 2016 р., в рамках Ювілею священиків, зазначаючи, що діла милосердя тісно пов’язані з «духовним чуттям». Спонукувані Святим Духом, стаємо здатними «дивитися очима милосердя», «почути волання Вартимея», відчути «дотик кровоточивої», «гіркий смак жовчі» на хресті та «сморід нужди».

Глава Католицької Церкви зазначив, що в Церкві не бракувало і не бракує негативних речей, але «у служінні бідним через діла милосердя ми, як Церква, завжди слідували за Святим Духом». «Наші вірні прощають різні вади священиків, – додав він, – крім прив’язаності до грошей», адже «нюхом» чують, які гріхи «вбивають його служіння», перетворюючи священика у «функціонера» чи «наймита».

За словами Святішого Отця, для священиків та єпископів, які служать через Святі Тайни, милосердя – це спосіб «перетворювати все життя Божого люду в таїнство». І не існує іншого способу буття священиком, як бути милосердним. Адже «зауважити те, чого не вистачає, щоб негайно це виправити, а ще краще – запобігти цьому, притаманне поглядові батька». А підтвердженням «розуміння» з боку людей є те, що «в ділах милосердя ми завжди благословенні Богом та знаходимо допомогу та співпрацю наших людей».

Далі, на прикладі прощеної перелюбниці, Папа запросив священиків молитися про благодать бути милосердними у сповіді. Коли до Ісуса привели жінку, впійману на перелюбі, Він не застосував до неї приписи закону, але розпочав процес переміни серця. У розмові з нею Він відкриває «простір не осудження»: «Де ті, що тебе судили?». Оскільки вона залишилася сама, то каже: «І я тебе не засуджую», – та відкриває «новий простір свободи»: «Іди і більше не гріши».

«Такою, – сказав Наступник святого Петра, – є делікатність милосердя, яке милостиво дивиться на минуле та підбадьорює щодо майбутнього». Господь не лише «розчищає» дорогу перед жінкою, але допомагає їй рушити вперед, щоб вона перестала бути об’єктом поглядів інших і взяла у свої руки відповідальність за своє життя.

У цьому контексті Святіший Отець перейшов до роздумів про сповідь, підкресливши, що Катехизм Католицької Церкви називає сповідальницю місцем, «в якому істина вчиняє нас вільними для зустрічі». Священики не є «власниками» Божого прощення, але його служителями, «знаком та засобом зустрічі». І цей знак повинен бути «послідовним, ясним, та, насамперед, зрозумілим». Натомість, важливість інструменту визначається тим, чи він служить чи ні, чи є доступним, здатним належним чином впливати на дійсність.

«Ми є засобом тоді, коли люди дійсно зустрічаються з милосердним Богом», – наголосив Папа, говорячи про роль сповідників, вказуючи на те, що іншими ознаками знаку та засобу є «не бути самодостатнім» та «готовність». Слід бути посередниками, й остерігати того, щоб ставати «перешкодою».

Наступними елементами, на який вказав проповідник, є здатність «відчитувати жести» й бути «делікатними», «терпеливими», вирозумілими до людського сорому. Слід допомогти каяникові зробити принаймні малий крок вперед, аби він міг відчути виправлення. Врешті, слід уникати наставлення «функціонера», який лише «розглядає справи», а також «не проявляти надмірної цікавості в сповідальниці».

Заключну конференцію Святіший Отець завершив роздумами про соціальний вимір милосердя. Він вказав на кінцівки Євангелій, в яких читаємо про «зв’язок», встановлений Господом, «між тим, що ми отримали та що маємо давати».

Євангелія від Матея завершується словами Ісуса: «Навчайте зберігати все те, що я вам заповів». Святий Марко пише про те, як Господь «підтверджував слова» знаками, які супроводжували апостолів. Лука продовжує Євангелію у Діяннях Апостолів, а Іван завершує згадкою про «інші речі», які учинив Ісус.

Як зауважив Папа, діла милосердя є «нескінченими», і кожне з них «має особистий характер». А це тому, що «милосердя є плідним та інклюзивним». Ми звикли думати про діла милосердя окремо, але коли поглянути на них в сукупності, то побачимо, «що об’єктом милосердя є людське життя в його повноті». Наше життя, як тіло, буває голодним і потребує одягу чи лікування, а як дух – виховання, напоумлення та розради.

За словами Святішого Отця, слід діяти, що означає не лише «звершувати жести», але також «творити культуру милосердя». І часто зауважимо: щоб «здійснювати діла милосердя, Святий Дух обирає, радше, найубогіші засоби», які спершу самі потребують «проміння Божого милосердя».