Вступ

Останнім часом у багатьох країнах заявляються законодавчі пропозиції, які повинні виключити дискримінацію на тлі гомосексуальних схильностей. Власті деяких міст вирішили, що гомосексуальні (а також що гетеросексуальні, що живуть у вільному зв’язку) пари мають право клопотатися про призначення помешкань, будованих з суспільних фондів, з іншого джерела зарезервованих для сімей. Ініціативи цього виду, також тоді, коли їх наміром здається скоріше охорона громадянських прав ніж вислів схвалення для гомосексуальних вчинків і такого стилю життя, можуть реально вести до негативних наслідків для сім’ї і суспільства. Це стосується наприклад таких ситуацій, як адопція дітей, працевлаштування вчителів, оцінка потреб помешкань справжніх сімей, винаймання квартир через приватних власників, які мають право вибору можливих квартирантів.

Оскільки не можливо передбачити всіх можливих пропозицій юридичних рішень в цій галузі, метою даних зауважень є вказівка певних принципів і розрізнень загальної природи, які повинні взяти до уваги свідомий законодавець, виборець чи представник церковної влади, коли стає перед питаннями цього виду.

У першій частині наведені фрагменти Листа до Єпископів католицької Церкви на тему душпастирства гомосексуальних осіб, опублікованого Конгрегацією Науки Віри в 1986 р. друга Частина присвячена їх застосуванню в конкретних ситуаціях.

I. Суттєві фрагменти Листа Конгрегації Науки Віри

1. Лист нагадує, що оголошена в 1975 р. Конгрегацію Науки Віри Декларація про деякі питання сексуальної етики “уважила загальне розрізнення між схильністю або гомосексуальною схильністю і гомосексуальними вчинками”; ці останні “внутрішньо невпорядковані” і “не можуть в жодному разі бути схвалені” (ном. 3).

2. Оскільки “в дискусії, що виникла після оголошення Декларації, були однак запропоновані інтерпретації, надмірно прихильні самій гомосексуальній схильності, до цього ступеня, що деякі посунулися до того, щоб сформулювати її як байдужої або, більш того, як доброї”, Лист уточнює, що “особлива схильність гомосексуальної особи, хоч сама в собі не є гріхом, являє однак слабшу або сильнішу схильність до поганої поведінки з моральної точки зору. Із цього приводу сама схильність мусить вважатися об’єктивно невпорядкованою. – Тому ті, які знаходяться в цій обумовленості мають бути предметом особливого пастирського піклування, щоб не дійшли до переконання, що здійснення цієї схильності в гомосексуальних відносинах є можливим вибором до прийняття з моральної точки зору” (ном. 3).

3. “Як має це місце в кожному іншому випадку морального непорядку, також гомосексуальна активність перешкоджає в реалізації себе і досягненню щастя, оскільки противиться творчій мудрості Бога. Відкидаючи помилкові думки, що стосуються гомосексуалізму, Церква не обмежує, але мабуть захищає свободу і гідність особи, що розуміються реалістично і автентично” (ном. 7).

4. Посилаючись на діяльність товариств гомосексуалістів, Лист констатує далі: “Одним із застосовуваних методів є виявлення дорогою протесту, що яка-небудь критика або застереження по відношенню до гомосексуальних осіб, їх дії і стилю життя, є просто формою несправедливої дискримінації” (ном. 9).

5. “Із цього приводу в деяких державах доходить до реального маніпулювання Церквою, здобуваючи навіть підтримку її пастирів, що піднімається часто з добрими намірами з метою зміни норм цивільного законодавства. Метою такої дії є пристосування цього законодавства до поглядів цих груп натиску, на думку яких гомосексуалізм є щонайменше реальністю цілком нешкідливою, якщо не цілком доброю. Хоч практика гомосексуалізму поважно посягає на життя і благу багатьох людей осіб, речники цієї тенденції не відступають від своєї дії і не хочуть взяти до уваги розмірів ризику, який в нім міститься” (ном. 9).

6. Церква “також свідома, що думка, згідно якій гомосексуальна активність була б рівноцінна або принаймні так само допустима, як та що є висловом подружньої любові, чинить безпосередній вплив на концепцію, завдяки якій суспільство має відносно природи і права сім’ї та наражає її на серйозну небезпеку” (ном. 9).

7. “Є гідне співчуття, що гомосексуальні особи були і є весь час предметом злостивих визначень і актів насилля. Схожа поведінка заслуговує на осудження з боку пастирів Церкви, де-небудь мали б вона місце. Вона виявляє недолік поваги для інших, яка погоджується з основними принципами, на яких опирається здорове соціальне співіснування. Гідність кожної особи має бути завжди шанована в словах, вчинках і в законодавстві.

Проте слушна реакція на несправедливості, скоювані по відношенню до гомосексуальних осіб, не може жодним чином вести до твердження, що гомосексуальна схильність морально не невпорядкована. Якщо прийметься таке твердження, а в наслідку гомосексуальну активність визнається доброю, або також якщо впроваджується цивільне законодавство, що бере в захист поведінку, для якої ніхто не може домагатися якого-небудь права, тоді ані Церква, ані широка громадськість не повинні дивуватися, що розповсюджуються також інші підступні думки і якісь практики також поширюють ірраціональні вчинки і насилля” (ном. 10).

8. “Потрібно (…) уникати безпідставного і принижуючого припущення, що гомосексуальна поведінка гомосексуальних осіб завжди підлягало б примусу і тому залишалося б без провини. Насправді також у осіб з гомосексуальною схильністю має бути визнана ця основна свобода, яка характеризує людську особу і надає їй особливу гідність” (ном. 11)

9″.У оцінці можливих законодавчих планів, на першому місці слід поставити завдання захисту і розвитку сім’ї” (ном. 17).

II. Практичне застосування

10. Не можна твердити, що дискримінація з огляду на “гомосексуальну схильність” є тим самим, що дискримінація з огляду на расу, етнічне походження і т.і. На відміну від них гомосексуальна схильність є об’єктивною моральною невпорядкованістю (пор. Лист, 3)  і будить моральний неспокій.

11. Існують галузі, в яких не є проявом несправедливої дискримінації врахування сексуальної схильності, наприклад коли йдеться про адопцію дитини або доручення його опікунам, працевлаштування вчителів або спортивних тренерів, військової служби.

12. Гомосексуальні особи, як людські особи, мають ці самі права що всі люди, в тому право на таке трактування, яке не ображає їх особистої гідності (пор. ном. 10). Разом із іншими правами всі люди мають право на роботу, помешкання і т.і. Проте це не абсолютні права. Можуть бути слушно обмежені з огляду на об’єктивні невпорядковані зовнішні вчинки. Це не лише допустиме, але необхідне. Більш того, цей принцип стосується не тільки випадків вчинків, що завинили, але також дій осіб фізично або розумово хворих. Є отже прийняте, що держава може обмежити можливість користування певних прав, наприклад особам, що страждають, від заразної або розумової хвороби, щоб захищати спільне благо.

13. Включення “гомосексуальної схильності” до комплексу критеріїв, які не можуть складати основи дискримінації, може легко привести на розсуд гомосексуалізму як позитивне джерело прав людини, наприклад як так звану підставу affirmative action або привілейованого трактування в момент прийняття до роботи. Це є тим більш шкідливе, що не існує право на гомосексуалізм (пор. ном. 10), а отже не може складати обгрунтування юридичних повернень власності. Юридичне визнання гомосексуалізму за ознаку, якої не можна розглядати як критерій дискримінації, може легко – якщо не автоматично – вести до ухвалення законів, які захищатимуть і підтримуватимуть гомосексуалізм. Виступивши проти актів дискримінації, право посилалося б тоді саме на гомосексуалізм даної особи і тим самим захищало б її права через схвалення її гомосексуальної схильності, замість протестувати проти ламання основних прав людини.

14. Існує ще один важливий привід, для якого “сексуальна схильність” не є порівнянною ознакою з расою, статтю, віком і т.і. Сексуальна схильність людини залишається зазвичай невідома, поки вона сама відверто її не визначить або не виявить її через якусь зовнішню поведінку. Більшість осіб з гомосексуальною схильністю, які намагаються зберігати в житті принцип чистоти, як правило не декларує публічно свого гомосексуалізму. Зазвичай отже не стається в їх випадку проблема дискримінації в галузі працевлаштування, в квартирній політиці і т.і.

Гомосексуальні особи, що декларують публічно свій гомосексуалізм це зазвичай саме ті, які вважають гомосексуальну активність і такий стиль життя “як байдужий або, більш того, як добрий” (пор. ном. 3) і звідси заслуговуючий на суспільне схвалення. Серед них найлегше можна знайти цих, які пробують “маніпулювання Церквою, навіть за сприяння діючих з добрими намірами пастирів, що мають на меті зміну норм цивільного законодавства (пор. ном. 9)”; а також тих, яких тактикою є проголошення тези, що “яка-небудь критика або застереження відносно гомосексуальних осіб (…) є просто формою несправедливої дискримінації” (пор. ном. 9).

Доходить крім того до небезпеки, що законодавство, яке визнає гомосексуалізм за привід до домагання прав, могло б на практиці спонукати осіб із гомосексуальною схильністю до виявлення її, а навіть до пошуку партнера з метою кращого використання юридичних можливостей.

15. Оскільки в оцінці проектів законів слід керуватися перш за все відповідальністю за охорону і розвиток сімейного життя (пор. ном. 17), потрібно дуже точно продумати всі розпорядження, що складаються відносно пропонованих змін. У який спосіб вплинуть вони на положення, що стосуються адопції і замінюючої опіки? Чи прямують до охорони гомосексуальних, публічних або приватних актів? Чи визнають рівноцінний статус гомосексуальним зв’язкам і сім’ї, наприклад в галузі комунального житлобудівництва або через визнання права гомосексуального партнера особи, працевлаштованої щодо користування “сімейними привілеями”, наприклад лікарського догляду, що надається працівникові (пор. ном. 9)?

16. На завершення, в справах, що стосуються спільного блага Церква не може схвалювати ані приймати байдуже примиряючих законів щодо цього блага, навіть якщо не зобов’язують вони організації і церковні інституції. Церква має обов’язок укріплювати сімейне життя та моральність цілого суспільства на фундаменті основних моральних цінностей, а не всього лише захищати себе перед наслідками шкідливих законів (пор. ном. 17).

________________________________________

* L’Osservatore Romano, 24 VII 1992.

переклад о.Олександр Кушта

About The Author