Знову про індульгенції (відпуст)

ПИТАННЯ: Нас просять пояснити фразу, що прозвучала у відповіді на питання про індульгенції: «Індульгенція – це відпущення перед Богом тимчасової кари за гріхи, провина за які вже згладжена в Таїнстві Сповіді. Тобто – жертвувати індульгенцію за померлого, який не був на сповіді, – безглузде заняття? Наприклад, за нехрещену людину або за християнина, який не ходив до Церкви».

І друге питання – про обов’язкову умову для отримання загальної індульгенції: «повна відчуженість від смертного і від повсякденного гріха. Якщо в душі є прихильність, схильність до якого-небудь гріха, то відсутня головна умова для отримання індульгенції». Як наслідок, отримати індульгенцію на таких умовах може тільки святий? Так йому, за визначенням, індульгенція потрібна, як рибі парасолька.

ВІДПОВІДЬ: Індульгенцію можна отримати як для себе, так і для померлого. Передбачається, що мова йде про померлого, який знаходиться в Чистилищі. Звичайно, тим, хто перебуває в раю, індульгенції не потрібні, а потрапили в пекло вони не допоможуть. Згідно того ж Катехизму, в Чистилищі знаходяться ті, хто помирає в благодаті і дружбі з Богом, але ще не очистилися до кінця. В Чистилищі вони очистяться для входження в радість небесну. Оскільки вони вмирають у благодаті, передбачається, що під час земного життя вони отримали прощення смертних гріхів у Таїнстві Сповіді або ніколи не здійснювали таких гріхів, маючи на душі тільки гріхи, які ми називаємо повсякденними. Так, у такому випадку ця людина, можливо, ніколи не приступала до Таїнства Сповіді. Або ж, у разі тяжких гріхів, вона перед смертю отримала прощення в результаті щирого жалю за гріхи і покаяння, навіть якщо у неї не було ніколи можливості приступити до Таїнства Сповіді.

Зрозуміло, ми не можемо знати, в якому стані перебуває душа померлого, за якого жертвуємо індульгенцію. Але наші молитви і жертви в жодному випадку не будуть безглуздими, оскільки Бог у Своєму милосерді розподіляє їх згідно зі Своєю мудрістю. Адже всі діла і молитви, які ми звершуємо для отримання індульгенції, віддані Богу. Тому, навіть якщо людина, для якої ми хочемо отримати індульгенцію, знаходиться в пеклі, наша молитва ніколи не є безглуздою. Крім того, індульгенція сама по собі корисна для людини, яка виконує умови, необхідні для її отримання: вона спонукає часто вершити акти покаяння і приступати до Таїнств, які вирощують благодать і плоди святості.

Але слід розрізняти між «християнином, який не ходив до Церкви», і нехрещеним. Щоб зрозуміти цю різницю, перечитаємо параграфи 1474-1477 Катехизму Католицької Церкви:

1474    Християнин, який прагне очиститися від свого гріха й освятитися – Божою благодаттю, не залишений сам собі. «Життя кожної Божої дитини дивним способом пов’язане – у Христі і через Христа – з життям усіх інших братів-християн у надприродній єдності містичного Тіла Христа, як в одній містичній особі» (Павло VI, Апост. конст. « Indulgentiarum doktrina », 5.).
1475    У співпричасті святих «між вірними – і тими, що вже є в небесній батьківщині, і тими, що покутують у Чистилищі за свої провини, а також тими, що ще перебувають у земній мандрівці, – існує постійний зв’язок любові і щедрий обмін усіма благами» (Павло VI, Апост. конст. « Indulgentiarum doktrina », 5.). У цьому дивному обміні святість одного приносить користь іншим більше, ніж гріх одного може шкодити іншим. Так, звертання до співпричастя святих дозволяє грішникові, що кається, швидше й успішніше очиститися від кар за гріхи.
1476    Ці духовні блага спільності святих ми називаємо також скарбом Церкви, «що не є сумою благ, збираних віками, подібно до матеріальних благ, а безмежною й невичерпною вартістю, яку мають у Бога спокутування і заслуги Христа, Господа нашого, жертвувані за те, щоб усе людство було звільнене від гріха і прийшло до спільності з Отцем. Це у Христі, нашому ВідкупителевІ, є багатство винагороджень і заслуг, що походять з Його Відкуплення» (Павло VI, Апост. конст. « Indulgentiarum doktrina », 5.).
1477    «До цього скарбу належить також справді величезна вартість, безмірна і завжди нова, яку мають перед Богом молитви і добрі діла Пресвятої Діви Марії і всіх святих, які, йдучи за Христом і Його благодаттю, освятились і виконали діло, яке прийняли від Отця; так, працюючи для власного спасіння, вони також сприяли спасінню своїх братів у єдності містичного Тіла» (Павло VI, Апост. конст. « Indulgentiarum doktrina », 5.).

Отже, індульгенцію можливо жертвувати завдяки існуючому спілкуванню святих, завдяки якому ми ділимося рятівними благами з покійними братами. Оскільки нехрещені люди не є частиною Церкви, вони не беруть участь у спілкуванні святих і не можуть отримати рятівних благ, дарованих за допомогою індульгенції.

Перейдемо до другої частини питання. Що означає «повна відчуженість від смертного і від повсякденної гріха»? Якщо в душі є прихильність, схильність до якого-небудь гріха, то відсутня головна умова для отримання індульгенції. У такому випадку – говорить автор питання – індульгенцію не отримає ніхто, хіба що святий, якому вона і так не потрібна. Адже схильність до гріха властива всім людям.

Що ж таке ця відчуженість від гріха, без якої не можна отримати повну індульгенцію?

Відчуженість від гріха означає, що ми говоримо Господеві з усією щирістю серця, що краще помремо, ніж образимо Його навіть повсякденним гріхом. Повна відчуженість від гріха – це насамперед акт волі.

По ідеї, дійсне, вчинене правильно Таїнство Примирення, коли той, хто кається щиро шкодує за свої гріхи і має намір більше не грішити, – це вже відчуження від гріха. Але не завжди так відбувається. Наприклад, може статися, що ми каємося тільки в деяких повсякденних гріхах і маємо намір їх не повторювати, але не готові змінити свою поведінку в багатьох інших аспектах.

Крім того, для отримання індульгенції Сповідь може бути здійснена через кілька днів або, навпаки, за кілька днів до того, як ми виконуємо інші умови (наприклад, участь в якомусь богослужінні, паломництво, молитви і так далі). За ці дні може статися, що людина впадає в буденні гріхи. Або ще не сповідалася і збирається зробити це в найближчі дні, – тоді для отримання індульгенції необхідно актом волі відректися від усякого прогрішення і вимовити акт жалю за гріхи.

За матеріалами http://ru.radiovaticana.va