Звернення Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я з нагоди відзначення Дня Хворого

«Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви Мені зробили»

(Мт. 25, 40).

Дорогі у Христі брати і сестри!

Як і кожного року, в третю неділю після Пасхи, коли по всіх церквах візантійської традиції на Літургії читається євангельський епізод зцілення Ісусом Христом розслабленого чоловіка, Українська Греко-Католицька Церква відзначає День хворого.

Саме цієї днини, в першу чергу, варто молитовно згадати всіх недужих та терплячих, а особливо тих, котрі вже не можуть (а ймовірно, ніколи більше і не зможуть) своїми власними ногами покинути домівки чи палати лікарень, щоб прийти в храм, аби примкнути до святкового гуртка вірних, які єдиним серцем та устами славлять свого Творця. Вони, внаслідок тієї чи іншої хвороби, раптової травми, чи може, поранення у зоні АТО, втратили цілковиту або ж часткову здатність жити вповні: робити все, що досі було звичним; помагати ближнім; заробляти на хліб щоденний; подорожувати; складати плани на завтра; захищати Вітчизну… Багато хворих щоденно терплять нестерпні болі, які потьмарюють розум та віднімають здатність адекватно реагувати на присутність здорових людей. Відчуття безпорадності та оцінювання себе, як тягаря для рідних чи знайомих, часто породжує непроглядний відчай із запитанням: «Боже, чому Ти мене покинув?!» (пор. Мт. 28, 46) Часто у такому стані хвора людина втрачає і силу-бажання молитися. Разом із наріканням, може прийти зневіра, а навіть більше – образа на Господа.

Ось чому молитва здорових християн за недужих осіб є просто необхідною. Вона відкриває зранений організм хворого на Божу благодать – присутність самого Лікаря душ і тіл наших. У Посланні святого апостола Якова знаходимо наступне: «Молитва віри спасе недужого, та й Господь його підійме; і як він гріхи вчинив, вони йому простяться. (…) Ревна молитва праведника має велику силу» (5, 15-16).

Наступний важливий крок у День хворого мав би полягати у конкретній фізичній дії щодо терплячого. Найменше, що може зробити християнин для недужої людини – це відвідати її у лікарні чи вдома. Багато хворих, які опинилися у вимушеній ізоляції від зовнішнього світу, страждають не так від самої недуги, як від байдужості тих, котрі ще вчора іменували себе найкращими друзями. Не даремно гласить народна мудрість, що справжній приятель пізнається лише у біді. І часто буває так, що у скрутній годині зникають практично всі, озброюючись різноманітними оправданнями та аргументами, чому їм не виходить бути поряд свого хворого друга. Щось подібне досвідчує сам Ісус Христос у Гетсиманському саду. Коли прийшли юдеї з мечами та дрючками, щоб схопити Спасителя, «всі учні залишили Його й повтікали» (Мт. 27, 56). А на Голгофі, як читаємо у Євангелії від святого апостола Йоана, «при хресті Ісусовім стояли Його мати, сестра Його матері, Марія Клеопова, та Марія Магдалина» (19, 25), а також улюблений учень. І все. Відчуття, що тебе покинули і більше не хочуть бачити, мабуть, є найстрашнішим. Така самотність породжує розчарування у людях, образу, гнів, відчуття помсти… Недужа особа має загрозу покинути світ цей у жахливому духовному стані, а ми і не здогадуватимемося, що виною цьому є наша індиферентність. І навпаки, велику радість приносить хворому той, хто знаходить у собі силу перебороти власні «не хочу і не можу», та навідується до нього, висловлюючи як співчуття, так і готовність бути поряд до кінця. Слід часто, а особливо у День хворого, пригадувати собі слова Ісуса Христа: «Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших – мені також ви того не зробили» (Мт. 25, 45).

Також, не менш важливою справою у День хворого для всіх вірних УГКЦ є звернення уваги на пригнічених родичів недужих осіб. Апостол Павло говорить, що якщо страждає один член тіла, то разом з ним терплять також й інші. Сім’я – це єдиний організм. Якщо захворіє хтось один, всім решта почуватися здоровими є вкрай важко, а то й неможливо. Підтримати їх добрим словом, порадою, фінансово чи пропозицією якось послужити, мало би стати жестом нашого духовного поступу та ознакою християнської зрілості.

Нехай благий Господь, Який своєю смертю на хресті подолав смерть, воскреснувши з мертвих, подає усім недужим силу вистояти до кінця, не втративши віри, а нам, мужність та відвагу, залишатись поряд навіть тоді, коли обставини диктують, що вигідніше сховатись за пеленою щоденних справ. Залишаймося назавжди невтомними носіями того світла, яке одного разу засіяло із порожнього Гробу Спасителя, і розвіяло найжахливішу темряву гріховної ночі та мряку байдужості! Амінь!

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!