Звернення прес-секретаріату Луцького екзархату УГКЦ з приводу загибелі військових під Волновахою

В Рамі чути голос, плач і тяжке ридання: то Рахиль плаче за дітьми своїми й не хоче, щоб її втішити, бо їх немає.” (Мт.2,18). В час, коли Господь Бог допустив такий високий рівень людської цивілізації, допоміг зруйнувати радянську тоталітарну систему, дозволяючи вільним народам будувати своє державне життя, жертвами мільйонів синів і дочок українського народу привів до Незалежності України, – продовжує гинути цвіт нашої нації. «Не убий!» – це Свята Заповідь Божа. Незважаючи на те, чиї інтереси переслідує кривдник, або ж за яку Юдину заплату він насмілився зазіхнути на чуже життя, провина Каїна висить над ним і голос Божий звіщає: “Тепер же проклятий ти від землі, що відкрила свої уста, щоб прийняти кров брата твого з твоєї руки”. (Буття 4,11). І сьогодні голос Бога і Церкви нашими устами взиває: зупинись! Покайся! Не піднімай руки на ближнього твого!

З глибоким співчуттям духовенство та вірні Луцького екзархату УГКЦ та усі волиняни переживають загибель під Волновахою військовослужбовців Волині. Це наші сини, батьки, брати, яких убиває безбожницька рука нелюдів – тих, хто за будь-яку ціну хоче посіяти ворожнечу й ненависть, привести до протистояння в українському суспільстві, знищення його демократичного устрою та припинення його всебічного розвитку, згідно найкращих взірців розвинутих держав світу.

Ми співчуваємо родинам полеглих, молимося за поранених, надіємось, що жертва їхнього життя не буде марною, але стане їх незмірним вкладом у захисті мирних громадян та збереженні цілісності та єдності Української держави.

Нехай для нас стануть потіхою слова апостола Павла:

“Не хочемо, брати, залишати вас у незнанні щодо померлих, – щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії. Бо коли ми віруємо, що Ісус умер і воскрес, тож так і тих, які поснули в Ісусі, Бог приведе з ним” (1Фесс. 4:13-14).

Зі святими упокой, Христе, душі рабів Твоїх. Вічна їм пам’ять.

Джерело: http://lutsk-ugcc.org.ua