Звернення Президента до Верховного архієпископа Києво-Галицького УГКЦ Святослава Шевчука, єпископів, священнослужителів та вірних

Ваше Блаженство!
Шановні Владики, отці та вірні!

У березні нам належить згадати трагічну подію в житті українського народу – 70 років тому сталінський режим задекларував свій намір знищити Українську Греко-Католицьку Церкву.

Усупереч волі священнослужителів і вірних, на «Львівському соборі» 1946 року було оголошено про її ліквідацію. Древні храми були забрані, ієрархів ув’язнювали і відправляли на заслання, віруючих змушували відмовитися від церковної традиції їхніх батьків. Тоталітарна імперія не могла змиритися з існуванням духовної спільноти, що століттями формувала та зберігала українську національну ідентичність і водночас відкривала для українців контакти зі світом.

Подвижництво Церкви зміцнило націю, допомогло їй у ХХ столітті заявити про своє право на власну Державність та вести героїчну визвольну боротьбу, що не припинялася аж до проголошення Незалежності. 

Завдяки духовній силі таких світочів української землі, як Андрей Шептицький і Йосиф Сліпий, незламності священиків та мирян Церква вистояла. Заборонена, вона діяла у підпіллі, виховавши нові покоління справжніх християн і українських патріотів. Історія Української Греко-Католицької Церкви у другій половині XX століття – це історія мужньої витривалості та героїчного спротиву, незламності духу і непохитної віри у перемогу добра над злом.

Її приклад важливий і сьогодні, коли наш народ мужньо боронить рідну землю від чужоземного агресора, що несе поневолення під гаслами «русского мира».  

У ці дні, як і завжди, ми з глибокою шаною схиляємо голови перед пам’яттю мучеників та ісповідників, висловлюємо вдячність усім, хто гартував і продовжує плекати у наших громадян дух Свободи, хто стоїть на сторожі Божої Правди та людської Гідності, хто є прикладом для наслідування і джерелом наснаги, так необхідних для будівництва нового майбутнього України та її утвердження в сім’ї вільних європейських народів.