Богослужіння – це найважливіше, що є в житті Церкви
  • Чтв, 27/12/2012 - 13:41

Інтерв’ю з головою Патріаршої літургійної комісії УГКЦ владикою Венедиктом, єпископом-помічником Львівської архиєпархії

 

- Владико, не так давно ви очолили Патріаршу літургійну комісію нашої Церкви. Розкажіть про цю структуру, які терени вона охоплює, який її склад та принципи роботи?

- Наша комісія – патріаршого рівня, саме тому її діяльність та відповідальність стосуються цілої нашої Церкви, усіх єпархій у цілому світі. Звичайно, в кожній єпархії є свої літургійні комісії, і голови цих єпархіальних комісій одночасно є членами Патріаршої літургійної комісії. Як правило, один раз на квартал ми збираємось на наради, але і поза цими зустрічами спільно працюємо з допомогою електрон¬них засобів комунікації. Станом на сьогодні ці зустрічі включають представників з України, але згодом, сподіваюсь, один раз на рік зможемо збирати представників усіх єпархій нашої Церкви на спільні зустрічі. Ядром Патріаршої літургійної комісії є троє людей: я, як її голова, мій заступник, та ще

одна особа, яка відповідає за проекти, над якими працюємо. Крім того, видаємо свій інформаційний бюлетень «Квартальний обіжник Патріаршої літургійної комісії», де намагаємось подавати практичні й теоретичні дослідження з різних ділянок літургіки, а також із питань перекладів релігійних текстів та іншого розмаїття богослужбової проблематики.

 

- Які завдання, що стоять нині перед Літургійною комісією, ви могли б назвати пріоритетними?

- Найголовніше питання, яке поставив нам Синод і над яким працюємо, – це переклади літургійних текстів українською мовою. Бо на- загал люди найкраще знають Божественну літургію. Але ж ми маємо і багато інших богослужінь – вечір¬ню, утреню, часи, повечір’я – і потребуємо для них Октоїха, Мінеї, Тріоді, які перекладені лише част-ково. Серед наших завдань є і про¬ведення ревізії вже зроблених перекладів. З глибокою шаною до всіх наших попередників слід сказати, що переважну більшість літургій¬них текстів, якими послуговуємося нині, переклали за кордоном. Тож вони потребують певної ревізії.

Коли ми почали працю над пе-рекладами, то усвідомили, що не маємо методології. А в цій роботі є багато аспектів: з чого перекладати, якими є критерії перекладів літургійного тексту, хто встановлює ці критерії. Виходячи з цих вимог, зараз розпрацьовуємо інструкцію про переклади і видання богослужбових текстів. Йдеться і про створення нових. Адже маємо проголошених блаженних новомучеників, і для них все ще немає офіційних літургійних текстів. Є величезна кількість богослужбових текстів, що потребують певного осучаснення, оскільки вони були писані в певну історичну епоху чи під впливом певного типу духовності, відмінного від нашої.

Працюючи над перекладами, водночас розробляємо інструкцію, щоб описати весь шлях, порядок, як перекладати, якими мали б бути нові богослужбові тексти, яким чи¬ном мали б відбуватися зміни та осучаснення давніших текстів.

Синод нашої Церкви визначив, що праця над перекладами повинна починатись із Псалтиря. Він – основа більшості наших богослужінь. Зі свого боку ми сподіваємось закінчити новий переклад літургійного Псалтиря до кінця року.

Також в контексті стратегії роз¬витку нашої Церкви розпрацьову- ємо і власну стратегію, яка полягає у розвитку літургійної свідомості вірних. Мусимо визнати: нині вона не на належному рівні. Тому наша праця перебуває і в площині мір¬кувань над удосконаленням рівня саме літургійної свідомості.

 

- Чи входить у завдання комісії спостереження за тим, як звершують ті чи ті богослужіння в нашій Церкві? І якщо входить, то як це відбувається?

- Входить, але частково. Передусім тому, що це внутрішня справа єпархій. Над літургійним життям єпархії повинен чувати єпископ, для цього він має помічника, голову єпархіальної літургійної комісії. Голова єпархіальної літургійної комісії, як я вже казав, є членом Патрі¬аршої літургійної комісії. Тому все- таки певним чином спостерігаємо за тим, як звершують ті чи ті богослужіння в наших єпархіях.

 

- Ви вже торкнулись такого поняття, як «літургійна свідомість». Чи можете пояснити, в чому тут проблема – вона зовсім відсутня чи викривлена?

- Думаю, вона просто заслабка. Чому ми добре говоримо українською мовою? Тому що виросли в певному середовищі, вона увійшла в нас із молоком матері, а іншу мусимо вивчити. Коли ж говоримо про літургійну свідомість, то повинні розуміти, що наше покоління не всмоктало її з молоком матері. Храми були закриті, люди не брали активної участі в богослужіннях, не мали перед очима богослужбових текстів, не знали їх, не були виховані в літургійній атмосфері. Тому за¬раз, щоб формувати цю свідомість, люди мусять мати ці тексти, тримати їх у руках, мусить відбуватись кате- хизація на основі літургійних тек¬стів, цілого літургійного передання. Священики повинні вчити людей, але й самі люди повинні мати бажання пізнавати. Тут слід розуміти, що в нашій ситуації немає провини людей – вони не мали відповідних можливостей. Це як у подружньому житті: перше кохання започатковує стосунки, а далі їх треба постійно живити щоденним досвідом і щораз глибшим взаємним пізнанням. Так само наші стосунки з Богом необхідно постійно живити: розуміти, перед Ким стою, куди прийшов, до Кого промовляю ці слова. У родині за любов треба постійно змагатись, плекати її, так само треба плекати й літургійну свідомість.

 

- У цьому контексті, владико, цікавить питання: як це плекання можна втілити на практиці? Чи будуть розроблені певні програми для священиків, за якими вони зможуть навчати вірних

- Думаю, що такі програми будуть розроблені. Знаючи богословський рівень наших священиків, вважаю, що вони вже можуть провадити такі катехизи, бо будь-який літургійний текст уже сам по собі є дуже доброю літургійною катехизою. Ти береш його до рук, читаєш чи чуєш у церкві, і він сам промовляє до тебе. Часто проблема криється в нас самих: людина щодня молиться «Отче наш», але я певен, що дуже рідко хтось усвідомлює, що я молюсь «Отче наш», моя сусідка молиться «Отче наш», вчитель моєї доньки в школі молиться «Отче наш», мій директор – всі проказують цю молитву. Ми всі визнаємо Бога Отцем, маємо спільного Отця, ми всі є родиною між собою, братами і сестрами! Тут не треба додаткової катехизи. І так з кожною молитвою. Питання тільки в нашому бажанні: взяти будь-яку стихиру з богослужіння, будь-яку молитву, прочитати і замислитись над нею. Тут навіть священика не треба. На мою думку, проблема полягає в тому, що ми молимось, але не усвідомлюємо того, чим молимось. Не задумуємось над текстами молитов. Не кажу, що зі злої волі, радше від того, що не застановляємось глибше над тим, що промовляємо у наших молитвах. А якщо б задумались і повірили у те, про що молимось, то навколо нас відбулася б революція. Ми дуже часто просто виконуємо певні речі, а треба подумати, що ми робимо.

 

- Ця літургійна свідомість прямо пов’язана з участю вірних в богослужінні. І тут, мені здається, існує певний розрив між молитвою вірян та молитвою Церкви. Люди мають свій «набір» молитов, а Церква має своє богослужбове коло, і виникають ніби два паралельні світи. Як їх об’єднати?

 - Я маю дуже добрий досвід, коли ми в Унівській лаврі на наше свято Успення Пресвятої Богородиці випускали невеличкі книжечки з вечірньою і утренею. І я бачив, як сотні людей, маючи перед собою ці книжечки, брали участь в богослужінні, яке тривало годинами. Стежили за текстом, всі разом молились і були свідомі цієї спільної участі в молитві Церкви. Віряни часом стояли по двоє, по троє над однією книжечкою, оскільки не завжди їх вистачало. Тому літургійна комісія з часом почне видавати тексти богослужінь. Коли люди матимуть перед собою текст, це допоможе їм свідомо брати участь у спільній молитві. Існує проблема, що вірні інколи почуваються в храмі, як у театрі, де ніби щось діється, але вони не беруть у цьому участі. Тому дуже важливо дати людям текст.

 

 - Як виправити ситуацію, яка, на мою думку, є справжньою трагедією для Церкви, коли люди розуміють богослужіння як певну магічну відправу, як інструмент для досягнення цілей, а не як спільну молитву чи спільну євхаристій ну трапезу? Можна запропонувати прочитати всім книжку, але не певен, що багато людей це зробить…

 - Виправити це можна дуже просто: коли в Церкві з’являтиметься щораз більше осіб, свідомих того, що таке наші богослужіння, то це їхнє розуміння буде передаватись іншим. Книжки важливі й необхідні, але змінити щось може лише сама людина. Реформи Церкві та життя Церкві завжди давали святі, праведні особи. Коли є люди, що живуть літургійним благочестям, то якраз вони змінюють середовище, змінюють ситуацію. В людини завжди є бажання «інструменталізації»: виконав – отримав. Це також те, що ми називаємо обрядовір’ям. Наш постмодерний світ украй інструменталізований. Наше суспільство так живе, і це явище також входить у духовне життя. Людина вважає, що досить відбути, відстояти чи заплатити – і все. Саме тут церковна Літургія може стати прикладом. Справжнє славослов’я не є прославою за щось. Воно є прославою за те, що Хтось є і що Він достойний нашої уваги та любові за те, що Він є.

 

-  У нашій візантійській традиції існує дуже широкий спектр богослужінь – Вечірня, Утреня, Часи, Опівнічна… Але зазвичай, окрім Божественної Літургії, по-бувати на інших богослужіннях майже ніхто не має змоги, за винятком жителів великих міст. Чи формуватиме комісія свідомість, що ці богослужіння не маємо права ігнорувати, повинні відкрити їх для себе наново?

 - Ми маємо таке бажання – розпочати на львівських парохіях певний експеримент (хоча це й не вельми вдале слово), де будуть можливими і доступними різні богослужіння нашого добового молитовного кола. Літургійну свідомість неможливо накинути навіть священикам. Маємо намір плекати любов до цих богослужінь спочатку на кількох парохіях, що, своєю чергою, стало б свідченням для інших. Та спершу мусимо надрукувати тексти для вірних, щоб вони могли брати в цих богослужіннях активну участь. А відтак інші громади зможуть цей досвід перейняти. Хочемо почати з малого. Завжди треба мати приклад- добрий приклад спонукає. Звичайно, легше дати розпорядження «згори», але мусимо самі заохотити і плекати любов до цих богослужінь.

 

 - Вважаєте, що вони матимуть перспективу поширення?

 - Вважаю, що людина, створена на образ Божий, завжди шукає свого Творця, хоче будувати з ним свої стосунки. А наші богослужіння якраз допомагають будувати ці стосунки.

 

 - А як щодо особистої молитви вірянина? Чи входить це питання до сфери інтересів Літургійної комісії? Можливо, вона якимсь чином її регламентує?

- У стислому розумінні стосунки з Богом є особистими, індивідуальними, тому говоримо про особисту молитву. Святі отці кажуть, що на особистій молитві відбувається зустріч з Богом, а на спільну збираємось, щоб того Бога, якого зустріли особисто, разом прославляти. Чому нам інколи нецікаво у храмі? Бо ми не зустріли Бога на особистому рівні. Тому особиста молитва – це насамперед зустріч. Кожна зустріч унікальна. А унікальна зустріч непередбачувана. Коли все розписане наперед, то зустріч не від-будеться. Ця зустріч, особиста молитва, ніколи не може бути до кінця передбачуваною. Часто такі зустрічі даються нам важко, ми боїмося, не знаємо, з чого почати розмову, тому Церква намагається дати приклади попереднього досвіду таких зустрічей. Це вранішні, вечірні та щоденні молитви. Дуже важливо не нехтувати їх, аби через чийсь досвід навчитися молитися. Замість того щоб просто відбути, їх потрібно час до часу «пережовувати», розважати над ними, щоби після того слова молитов стали словами самої людини.

 

- Мені вже кілька разів доводилось чути про вживання різних мов у наших богослужіннях. Чи Українська Греко-Католицька Церква готова до звершення богослужінь, наприклад, англійською, російською або французькою мовами?

 - Думаю, це справа часу. Вважаю, що треба дати людям можливість молитися тією мовою, яка для них є близькою, рідною, якою вони промовляють одні до одних. Однак хотів би одразу ж застерегти, що мова сама по собі не вирішить усіх духовних проблем. Якось я був у одному селі на Закарпатті. Це Мукачівська греко-католицька єпархія, але румунська парохія. Я нічого не розумів під час Літургії, але мав відчуття і досвід молитви разом з усіма. Та не хочу, щоб це виглядало «чародійно», мовляв, перейдемо на іншу мову, і все вирішиться, всі стануть духовними.

 

- Офіційною богослужбовою мовою в Українській Греко-Католицькій Церкві є церковно-слов’янська. Навіть ті богослужіння, які ще напишуть, повинні спершу бути складені цією мовою. Чи наша Церква, зокрема Літургійна комісія, підтримуватиме церковнослов’янську, щоб вона не стала мертвою, щоб наші вірні могли її чути час до часу, хоча б раз на рік.

 - Це слушне запитання. У 90-х роках, коли було бажання віднови, здобуття суверенності, українська ідентичність відігравала дуже важливу роль. Тому всі одразу ж почали послуговуватись українською мовою під час богослужінь, відійшовши від церковнослов’янської. Хоча ще 25 років тому вона була для всіх нас живою і дорогою. Адже це мова, якою наш народ молився протягом століть. Коли ми потра-пляємо нині на Захід, то можемо почути в римо-католицьких храмах латинську, яка для тамтешніх вірних цілковито незрозуміла. Наша церковнослов’янська великою мірою є зрозумілою для нас. Тож варто вчитися у «латинян», які відновлюють латинську мову в бого-служіннях. Та хвиля «українськості», що захопила нас в 90-х роках, була доброю, але такою потужною, що ми забули про свою «бабусю» – церковнослов’янську мову, вша-новуючи «маму». Наша комісія роздумує, як цю мову, що є для нас важливою, дорогою і рідною, відновити і зберегти в наших храмах.

 

 - Був такий час у нашій Церкві, коли навколо Літургії точилося багато суперечок. Хтось відправляв так, хтось інакше, хтось виконував одні дії під час богослужінь, хтось інші. Той час минув чи ці суперечки й донині актуальні?

 - Думаю, вони будуть завжди, бо немає нічого сталого. Тоді ці суперечки виникали через певну ситуацію в суспільстві. То були 90-ті роки, в УГКЦ були різні священики, в тому числі й ті, що вийшли з підпілля. Були й ті, що прийшли із православних семінарій, були нововисвячені, були з-за кордону. Існували різні традиції. Тепер наша Церква має більш-менш однозгідну традицію, тож гострі суперечки за-лишились у минулому.

 

- І останнє запитання до вас, владико: існує стратегія розвитку нашої Церкви до 2020 року, а чи існує стратегія «2020» у Літургійної комісії?

 - Головна її ціль – формування літургійної свідомості. Свідомості того, перед Ким стоїмо, до Кого промовляємо, з Ким зустрічаємося на молитві. Що таке молитва? Молитва – це початок і кінець, це зустріч із тим, у Кого віримо, Кому поклоняємось. Богослужіння – найважливіше, що є в житті Церкви. Це зустріч із Богом. Важливо, щоб люди переживали її гідно, щоб були свідомі цієї зустрічі і щоб саме вона формувала їхній світогляд. Бо якою є наша молитва, такими є наші світогляди, наше життя. Кажуть: з ким поведешся, від того й наберешся, а на молитві ти «водишся» з Богом. Тож це найкраще місце для катехизації, євангелізації, формації…

 

Розмовляв Анатолій Бабинський

Джерело: www.patriyarkhat.org.ua


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць