Покаяння мусить стати початком нового українського суспільства

Коли відкриваємо Святе Письмо там, де починається історія Праотця нашого Авраама, то впираємося у дивовижну фразу: «Сказав Ягве до Аврама: Вийди до себе з землі твоєї, з твоєї рідні, і з дому батька твого в край, що його я тобі покажу» (Бут. 12, 1). Відразу зазначу, не шукайте її у своїх Бібліях, там вона виглядає дещо інакше – там немає отого «до себе». Адже гебрейський вираз lĕḥ-lᵉḥā зазвичай перекладають: «Вийди». Бо неможливо українською сказати: «Вийди до себе з землі твоєї», щоб не поставити слухача у позицію нерозуміння.

Але, як би сильно нам це не подобалось, саме цим: «Вийди до себе», розпочинається історія віруючого. Вийти за рамки звичного і щоденного, вийти, щоб прийти до себе, віднайти себе. Без цього виходу ми себе легко губимо у потоці щоденного життя. Оте вийти до себе є необхідним кроком у процесі навернення, переспрямування свого життя до Бога. А переспрямування і є тим, що ми називаємо наверненням.

Щоправда, ми звиклися з тим, що навернення чи покаяння потрібне тим «ззовні», які не охрещені, тим, які не ходять до церкви, явним грішникам. Тобто – нібито навернення є якоюсь хвилею у житті, яка змінює саме життя. Або ж навернення чи покаяння тлумачимо як зміну своїх почуттів, багато сліз і жалю. Але таке розуміння навернення чи покаяння далеке від біблійного. Біблія для означення того, що ми звикли вважати одиноким моментом в житті людини, використовує слова, які означають процес.

Гебрейський текст Святого Письма найчастіше використовує слово «tᵉšûvāh», що дослівно значить – змінити свій напрям руху на протилежний і піти протилежним шляхом. У новозавітних грецьких текстах є слово «metanoia», що означає зміну способу думання, зміну менталітету. За звичайних умов одне і друге є процесом, процесом довжиною з життя. Цілого життя ми покликанні зростати в Бозі, йти до Нього, з Його допомогою змінювати свої думки, а свій менталітет робити таким, який би повністю відповідав Божим Законам. Це не зміна почуттів. Про зміну почуттів або, як то подає грецький текст, «metamelomai», Святе Письмо власне нам оповідає, що Юда, після того, як зрадив Христа, змінив свої почуття і… повісився (див. Мт. 27, 3). Покаяння ж, навернення – це акт людської волі, яка під впливом Божої милості хоче узгодити свою волю з волею Бога.

Але увесь цей процес неможливо запустити без отого вийти до себе. Знайти час, переосмислити своє дотеперішнє життя, зробити відповідні висновки й постанови і відповідно до них діяти. Притча про блудного сина нам добре описує цей процес (див. Лк. 15, 11–32).

Наше суспільство через криваву купіль Майдану вийшло з себе, здається, усе ж таки вийшло зі свого просякнутого корупцією, байдужістю, безвідповідальністю, беззаконням й іншими лихами життя. Воно вийшло, але ще не прийшло до себе, ще не зробило відповідних рефлексій і постанов. І загроза фізичного знищення, яке насувається з просторів московського Мордору, здавалося б, не дає йому найменшої можливості прийти до себе. Але без реального суспільного іспиту сумління, без реального визнання самим собі своїх реальних гріхів та помилок, без реальної постанови поправи, ми просто не маємо шансів опертися новітній Орді.

Нам, як кожному зокрема, так і суспільству загалом, просто необхідно переглянути свою дотеперішню поведінку, дати їй належну оцінку і почати діяти по-новому. Звісно, відразу це буде важко, занадто довго наше суспільство жило у брехні, в умілому загортанні лайна в чудові обгортки, у праці язиком, а не в реальній роботі, у відчужені людей між собою. Майдан зірвав ці блискучі фальшиві обгорточки.

Майдан поставив новий суспільний імператив – імператив правди. Без цього імперативу змінити систему, успадковану з часів пізнього брежнівізму, систему, фундаментами якої є фальш і брехня, неможливо. І, дослухаючись до цього імперативу, кожен мав би поставити собі запитання: «Якою була моя участь у системі брехні й фальші? Як я сприяв приходу до влади режиму Януковича та його перебуванню у владі?» Це потрібно зробити без фальшивих самооправдань типу: «Я маленька людина, я не міг йти проти системи», чи: «Я просто виконував накази».

Хтось надягав на себе повністю фальшиві у своїй суті шати політичного і суспільного противсіхства, хтось давав чи брав хабарі, хтось діяв «по знайомству», хтось байдужо спостерігав, хтось бавився в аполітичність, оправдовуючи відсутність власної громадянської позиції, хтось просто продавався, хтось просто безвідповідально жив, а хтось купував «регіонівські» товари, фінансуючи злочинний режим… Довго можна перераховувати оті всі «маленькі» грішки, на яких тримався режим Януковича і все ще тримається система брехні та фальшу.

Без усвідомлення власної відповідальності за скоєне, без відкинення таких принципів поведінки, брехня та фальш і далі роз’їдатимуть суспільство, роблячи його беззахисним перед агресією імперіалістичної Москви.

Московські окупанти уже показали, що означатиме окупація. Поки що ми це бачимо тільки в Криму. Якщо ж ми не почнемо реальних змін і не згуртуємося в обороні наших основних людських прав і свобод – усіх нас чекає доля неросійсько-шовіністичного населення Криму. Вибір поставлено перед кожним з нас. Час Великого Посту є унікальною можливістю це зробити. Цього року цей Піст часово збігся і за григоріанським, і за юліанським календарем. Це дійсно добра нагода для усіх християн України, щоб спільно і особистого переосмислити і переорієнтувати життя та почати змінювати менталітет з совкового на дійсно нормальний людський, християнський.

о.Орест-Дмитро Вільчинський