Що означає те, що Папа є одночасно главою держави і главою Церкви?
Що означають ці дві ролі Святішого Отця в контексті його повсякденної діяльності як видимого лідера католиків усього світу?
Унікальним чином серед світових лідерів Папа одночасно є вселенським духовним главою Католицької Церкви та главою Святого Престолу — окремого суверенного утворення в міжнародному праві, яке є центральним урядовим органом Католицької Церкви.
То що означають ці численні ролі в контексті повсякденної діяльності Папи як видимого лідера католиків усього світу?
Андреас Відмер, колишній член Папської швейцарської гвардії, який служив св. Івану Павлу II, а нині викладає в Католицькому університеті Америки у Вашингтоні, розповів EWTN News, що Папська держава колись була значною територіальною державою в центральній Італії, де Папа виступав як її світський правитель.
Після об’єднання Італії у XIX столітті та втрати більшої частини цих територій у 1870 році Церква надалі розвивала концепцію Святого Престолу як постійної міжнародної інституції, незалежної від наявності значної території.
Латеранський договір 1929 року офіційно закріпив створення Держави-Міста Ватикан — крихітної суверенної території площею приблизно 44 гектари, зосередженої навколо Ватиканського пагорба. Вона мала забезпечити Папі достатній рівень незалежності, щоб він міг здійснювати своє вселенське служіння без зовнішнього тиску.
«Відтоді Папа виконує дві різні ролі, — сказав Відмер. — Він є духовним главою Католицької Церкви та главою держави Ватикан — єдиним абсолютним сувереном у Європі».
У принципі, Церква могла б втратити територію Ватикану і водночас зберегти свою міжнародну правосуб’єктність та дипломатичні відносини через Святий Престол — подібно до того, як суверен міг би продовжувати існувати й підтримувати дипломатичні відносини навіть без постійної територіальної столиці.
«Церква могла б відмовитися від Ватикану і все одно мати послів, тому що існує Святий Престол, — зазначив Відмер. — Де б не перебував Папа, там є і Святий Престол».
Такий устрій забезпечує «libertas Ecclesiae» — свободу Церкви.
Крім того, статус Папи як визнаного глави іноземної держави надає йому імунітети відповідно до міжнародного права, завдяки яким він не підпадає під звичайні цивільні обов’язки своєї країни походження, наприклад обов’язок голосувати на виборах чи сплачувати податки.
Папа при цьому може зберігати громадянство своєї рідної країни, на додачу до громадянства Ватикану, яке він автоматично отримує після обрання Папою.
Андреа Ґальярдуччі, експерт із питань Ватикану та автор EWTN News, зазначив, що саме цей унікальний статус також пояснює, чому спроби розглядати Папу як керівника корпорації у цивільних судових позовах зрештою зазнають невдачі: як суверенний глава держави та інституційне втілення Святого Престолу він користується всіма відповідними імунітетами.
Особистий імунітет глав іноземних держав є загальновизнаним принципом міжнародного права, який гарантує повне звільнення від кримінальної, цивільної та адміністративної юрисдикції іншої держави й поширюється як на офіційні, так і на приватні дії.
Невелика територія Ватикану, за словами Папи Пія XI, дає «достатньо тіла, щоб зберегти душу єдиною», забезпечуючи Наступнику апостола Петра необхідну свободу для пастирського служіння вселенській Церкві, не прив’язуючи його до інтересів якоїсь однієї держави.
На практиці Святіший Отець зосереджується передусім на своєму пастирському та моральному служінні. Коли він звертається до питань війни, миру чи людської гідності, то робить це насамперед як намісник Христа.
Як зазначав Андреа Торніеллі з Дикастерії у справах комунікацій Ватикану, Папа у своєму керівництві Церквою закликає світ до вищих принципів справедливості та братерства, тоді як практичний дипломатичний механізм Святого Престолу працює на служіння цій місії.
About The Author
