Автор Помпейської новенни буде проголошений святим

Базиліка в Помпеях сьогодні є найважливішим санктуарієм вервиці у світі. Але ще у XVIII столітті там були руїни. Околиці значною мірою змінив один чоловік, який пережив у своєму житті надзвичайну трансформацію. Бартоло Лонґо, «священник сатани», після свого навернення не розлучався з вервицею.

Сьогодні місто навколо знаменитих руїн Помпеїв виглядає цілком нормально, але в середині XVIII століття, коли місто, поховане в попелі Везувію, почали розкопувати, там не було коштів, аби когось організовано зацікавити розкопками. Тут були лише будинки, населені бідняками, і ці терени мали погану славу через бандитів, які там заправляли. Територія навколо руїн була значною мірою змінена однією людиною, що пережила надзвичайну трансформацію.

Бартоло Лонґо народився 10 лютого 1841 року в Латіано, Апулія. Він був сином місцевого лікаря, а мати займалася господарством і релігійним вихованням дітей. Хлопець був не лише набожним, а й виявив неабиякий музичний і літературний талант.

Після закінчення школи в 1858 році він вступив на юридичний факультет Неаполітанського Університету. Він швидко потрапив під вплив університетської атмосфери, де багато викладачів були масонами, а студенти займалися окультизмом і спіритуалістичними практиками. Він приєднався до секти, яка практикувала такі практики, і незабаром досяг такого прогресу, що гуру групи іменував його «священником сатани». Півтора роки він займався обрядами, які пародіювали таїнства, організовував спіритичні сеанси за участю відомого неаполітанського медіума. Одного разу йому здалося, що він чує голос померлого батька, який закликав його схаменутися.

Брав участь і в антицерковних публічних виступах. Поступово він занурювався у депресію та божевілля.

Побачивши стан юнака, його друг, професор Вінченцо Пепе, жахнувся і запитав його, чи хоче він померти в божевільні, причому як проклятий. Після тривалих дискусій Лонґо погодився зустрітися з отцем Альбертом Раденте, домініканцем, який закликав його вивчати святого Тому Аквінського.

Після довгого читання та подальших зустрічей з отцем Раденте Лонґо приступив до сповіді та повернувся до Церкви. Він відвідував своїх колишніх друзів із секти і намагався їх навернути, але зустрів лише глузування. Під час свого останнього спіритичного сеансу, тримаючи в руках медальйон Богородиці, він вигукнув: «Я відрікаюся спіритизму, бо це лише клубок брехні та помилок!»

У 1864 році Лонґо отримав ступінь доктора права і повернувся у рідне місто.

Тут він познайомився з о. Емануеле Ріберою, редемпториста, який пророкував йому, що Бог очікує від нього більшого, ніж просто навернення.

Під його впливом 25 березня 1871 року Лонґо приєднався до Третього Ордену Домініканців, взявши ім’я Fratel Rosario, або Брат Вервиці. У Неаполі він приєднався до аристократичних кіл і познайомився з учителем математики та філософії, отцем Людовіко да Касоріа, який брав участь, серед іншого, у викупі африканських дітей із рабства. У домі Катерини Вольпічеллі, засновниці Згромадження Служителів Найсвятішого Серця і майбутньої святої, він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, овдовілою матір’ю п’ятьох дітей, графинею Маріанною де Фуско. Він також став адміністратором маєтку графині та законним опікуном її дітей.

Лонґо вперше приїхав до Помпеїв у 1872 році, щоб обговорити майнові питання своєї дружини. Під час прогулянки він впав у депресію. Пізніше він згадував, що його все ще мучила думка, що сатана не покине його легко. Проте він пам’ятав слова отця Раденте про те, що Мати Божа захистить його від сатани, якщо він пропагуватиме вервицю.

Керований натхненням, він вирішив залишитися в Помпеях. Територія навколо руїн дійсно була в жалюгідному стані. Серед населення панували злидні, забобони та безбожжя. У єдиному, занепадаючому храмі літній священник рідко бачив навіть сотню своїх парафіян. Завдяки фінансовій підтримці дружини та її аристократичного середовища Брат Вервиці взявся за переміну помпейської громади.

У 1875 році Бартоло Лонґо привіз до Помпеїв образ Діви Марії Вервиці, а в 1876 році розпочав будівництво санктуарію. Він заснував дитячі ясла та школи для сиріт і покинутих дітей в’язнів. Також він заснував Згромадження Дочок Вервиці для управління сиротинцями, опікувався розвитком міста Нові Помпеї.

Навколо побудованої тут базиліки Помпейської Богородиці була розвинена міська та освітня інфраструктура. Сам Лонґо працював із сиротами та дітьми ув’язнених, навчаючи їх молитві та ремеслам. Заснував журнал «Вервиця і Нові Помпеї». Він започаткував молитву п’ятнадцяти субот і Новенну Вервиці, написав і розповсюдив тисячі молитовників.

У 1894 році Базиліка в Помпеях була визнана найважливішим санктуарієм Вервиці у світі. Відтоді її парохом ставав кожен наступний папа. Лонґо працював над санктуарієм і розширенням міста до 85 років. Ніколи не розлучався зі своєю вервицею.

30 травня 1925 року в Єрусалимі йому було присвоєно звання кавалера Великого хреста Ордена Гробу Господнього. Помер 5 жовтня 1926 року під час молитви вервиці. Перед смертю він зітхнув:

«Моя єдина мрія — побачити Марію, яка врятувала мене і яка визволить мене з пасток сатани».

26 жовтня 1980 року колишній сатаніст, відданий конвертит, ревний шанувальник Діви Марії і громадський діяч був проголошений блаженним Папою Римським Іваном Павлом ІІ, а тепер оголошено про його канонізацію.

За матеріалами opoka.org.pl.