“Нехай це буде твоя найсильніша молитва”. Свідчення швейцарського гвардійця про св. Івана Павла ІІ

“Коли я вперше зустрів Івана Павла ІІ, я був на службі близько трьох тижнів. Я кілька разів бачив, як він йшов, але тепер я був сам у кімнаті, і мені сказали, що він прийде до кімнати в Апостольському палаці, де я був. Коли він прийшов, я зайняв насторожену позицію. Він зупинився переді мною… і сказав: “Ти, мабуть, новачок”.– Так згадує своє перебування в папській швейцарській гвардії швейцарець Маріо Енцлер, пише misyjne.pl.

В інтерв’ю “Rome Reports” під назвою “Навернений Іваном Павлом ІІ, коли я був швейцарським гвардійцем”, Енцлер точно наслідує тон голосу та манери папи.

Він сприйняв це як дозвіл поговорити з Папою, зняв білі офіційні рукавички, потиснув Папі руку та коротко представився. “Коли я закінчив, я спробував послабити рукостискання, але він не відпустив мою руку. Я подумав, добре, це незвично, що тут відбувається? Тож я все ще стояв, тримаючи його руку, а він узяв і стиснув мою руку у своїй. Він подивився мені в очі і сказав: “Ну, Маріо, дякую, що прийшов служити тому, хто служить”. Тоді він відпустив мою руку і пішов геть. Це був день, коли я зрозумів, що чого б не хотів цей чоловік, цього хотів і я. Я не мав уявлення про те, що це може бути… і я почав звертати увагу на кожне його слово, я читав його тексти, коли я не брав участі в його публічних виступах і т.д., тому що я знав, що все, що він має, я хочу теж”, – згадує колишній гвардієць. Він зізнався, що встановив для себе особистий кодекс поведінки, коли йому потрібна порада: “Я йду до нашого Господа Ісуса Христа, я йду до Богородиці і я йду до св. Івана Павла ІІ”.

Одного дня він чергував на третьому поверсі Апостольського палацу. “Я чув, як він наближається, і я чув лише кроки однієї людини, бо ж він був один. Я став струнко і сподівався, що він зупиниться і поговорить зі мною хоча б на кілька секунд, наприклад, “Ciao, Mario, come stai?” (Привіт, Маріо, як справи?). Але він не подивився на мене і не сказав нічого, абсолютно нічого. Тож я залишився в позиції охоронця, але закрив очі. Коли я знову відкрив їх — можливо, через секунду чи півтори секунди — він стояв прямо переді мною, і я не чув, як він обернувся. Він стояв прямо переді мною… Його Святість дивився на мене своїми блакитними очима, з інтенсивністю блакиті, якої я ніколи не бачив у жодної людини. Він мовчав. Минуло, може, десять секунд — а для солдата це ціла вічність, аби хтось дивився на нього, не кажучи ні слова. Потім краєм ока я помітив, що він сягає до кишені сутанни, простягає руку і тримає переді мною вервицю”, – згадує він.

Розповідаючи, Енцлер дістає вервицю, подаровану йому Святішим Отцем. Папа сказав йому: “Маріо, вервиця — моя улюблена молитва. Вона чудова і вимагає простоти та глибини. Візьми мої намистини”. Коли Папа сказав це, Маріо став вільно, розкрив долоню, а Папа вклав у неї вервицю і сказав: “Нехай це буде твоя найсильніша молитва”. Папа пройшов кілька кроків далі, обернувся і сказав: “Ласкаво прошу до зрілості. Завжди звертайся до Марії”, кажучи, що Вона “завжди вкаже дорогу до Свого Сина”. Потім папа пішов.

Із цього дня він завжди носить у кишені вервицю і завжди просить чоловіків, із якими зустрічається, носити з собою вервицю, “тому що це справжній знак мужності”. Коли через кілька тижнів Святіший Отець побачив його з вервицею в руці в Апостольському палаці, Папа усміхнувся і задоволено підморгнув йому.

Енцлер також розповів про глибоку любов папи-поляка до Євхаристії та хреста, а також про вірогідне чудо. Якось він приніс Папі дитячий малюнок із зображенням глухонімої дівчинки, яка почала чути і говорити після того, як Іван Павло ІІ поклав на неї руки. Сьогодні Енцлер має сім’ю і працює в міжнародній банківській сфері, а також викладає в різних католицьких університетах.