Про цінність життя

“Тож сказав Бог: “Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірями й над усіма плазунами, що повзають на землі.” (Бут. 1,26). “І дав чоловік назви всякій скотині, всякому птаству піднебесному і всякому звіреві польовому, але для чоловіка не знайшлося помочі, йому придатної.” (Бут. 2,20).

Богом світ був укладений в ідеальному порядку, все створене було добре і людина – як найкраще і найдосконаліше творіння – була вінцем сотвореного. У владу людині Бог дав управління всіма сотворіннями.

Після первородного гріха цей порядок був порушений, адже наслідки непослуху понесли на собі не лише люди, а весь світ, проте первинний задум Господній залишався зразком, до якого прагнули повернутись.

З плином часу, а особливо від часу Французької революції, коли проголошувалося звільнення від будь-яких авторитетів, насамперед звільнення від Божого авторитету, світ став боже-вільним. Люди все більше втрачали розуміння своєї ідентичності: хто ми, для чого ми тут, яке наше покликання? Оскільки біблійне бачення відкидалось як “середньовічне”, “теменне”, “мракобісне”, потрібно було витворювати нові способи усвідомлення себе: гедонізм, гендеризм, екоактивізм, зоофілізм – це все спроби знайти собі якесь призначення, не ефективні, очевидно, і навіть шкідливі.

На фоні останніх подій Золочівщини в мені знову виринає питання: чому нас зовсім не заторкують вбивства дітей в лоні матері? А їх вбивають з особливою жорстокістю, буквально розриваючи. Чому ми не поширюємо дописи, в яких захищаються права людей від зачаття до природної смерті? Як сталось так, що ми, християни, не маємо християнського світогляду з Божими цінностями та ієрархією? Чи може така цивілізація вижити?