Рівняти шляхи для Господа
«Кожна людина побачить спасіння Господнє» (Лк 3, 6).
Перспектива вічності може лякати, коли ми зіставляємо сіру і гріховну реальність нашого життя з тим, що від нас вимагається, чи, кажучи коректніше, – до чого нас покликано.
Особливо болюча ця невідповідність краси покликання і суму реальності у сфері нашої сексуальності. Ми, надмірно турбуючись про земні справи, про комфорт життя тут на землі, іноді забуваємо, що нашою остаточною метою є велич та єднання з Христом у дусі, душі і тілі.
Можливо тому святий Павло, усвідомлюючи, що людині іноді дуже важко звернути свої очі до Бога, запевняв у листі до филип’ян про свою за них молитву, щоб любов їхня дедалі більше зростала у досконалому знанні та в усякому досвіді, щоб вони могли розпізнавати те, що ліпше, вони були чисті і бездоганні на день Христовий, сповнені плоду праведності…(пор. Фил. 1, 9-11). Це речення можна застосувати до кожного з нас.
Безсумнівно, кожному з нас потрібна постійна молитва про розсудливість, про вміння розрізняти добро і зло, а потім діяти відповідно до цього. Інтуїтивно ми відчуваємо, що наше вічне, надприродне життя отримане насправді вже при хрещенні, в певному сенсі, з того часу в наших руках. Буде воно для нас радісним єднанням зі святими на небі чи, можливо, вічною мукою у самотності пекла, позбавленої Божої присутності і спільності з іншими, залежить від того, як ми сьогодні, в нашому повсякденному житті, відповімо на Божу любов, яку відповідь дамо на ті великі речі, які Бог зробив і продовжує хотіти зробити для нас, зокрема у царині статевості.
У часі приготування до Різдва до нас лунає заклик приготувати дорогу Господу і вирівняти для Нього стежки, який спонукає нас до того, щоб, окрім необхідної молитви, вчинити конкретні дії.
«Заповнення долин» і «вирівнювання гір і пагорбів», про які говорив Йоан Хреститель, провіщаючи прихід Господа (пор. Лк. 3, 5), – це ні що інше, як з одного боку, подолання власної гордості і самовільного думання, що підносить нас часом високо над іншими, немов гостра гора, а з іншого боку, це наповнення Божою благодаттю, зміною способу думання і конкретними ділами любові всіх «долин» наших щоденних слабкостей.
Бо так, як кожна долина нерідко була смертельною пасткою для загонів війська, що рухалися нею, так і гріх для людини може виявитися такою долиною, з якої важко вибратися без Божої допомоги і величезних людських зусиль.
На шляху зміни власного життя ми не самотні. Якщо в нас є бажання виправити те, що в нашому житті криве, відхиляється від Божої норми, не відповідає Божому ідеалу, Господь обов’язково дасть нам Свою допомогу, адже Він став людиною і помер за нас на хресті, щоб спасти нас, а не засудити.
Бо Бог не бажає смерті грішника, а прагне, щоб він навернувся і жив. Тому Бог дає сили, дає благодать, але все за нас не зробить.
Ми не змінимо наше життя без нашої участі. Необхідні особисті зусилля, щоби відмовитися від того, що віддаляє нас від Бога; відмовитися від того, що будує стіну між мною і іншою людиною; відмовитися від того, що мене самого руйнує і принижує. Ця відмова потрібна людині не заради неї самої, але щоб дати більше місця для того добра, яке хоче дати Бог.
Варто використати цей час приготування до Різдва, щоб протистояти злу, яке усіма можливими способами намагається проникнути в наше життя. Нехай перспектива вічності більше не буде для нас лякаючим сценарієм на майбутнє.
«Скинь, Єрусалиме, одежу твого смутку й недолі, надягни назавжди красу Божої величі! (Вар. 5, 1)
Дієвою і конкретною допомогою у вирівнюванні шляхів для Господа може стати саме для тебе участь у триденному курсі «Теологія Тіла: про що розповідають наші тіла», який відбудеться 13-15 грудня 2024 р. у Брюховичах (Львів).
Попередня реєстрація за посиланням
Деталі за тел. 067-794-7457
About The Author
