30 березня 1991 року Глава УГКЦ Мирослав Іван Любачівський повернувся до України

30 березня 1991 року Глава Української Греко-Католицької Церкви Мирослав Іван кардинал Любачівський повернувся з тимчасового осідку в Римі до свого митрополичого престолу у Львові. Це повернення завершило тривалий період виходу Української Греко-Католицької Церкви з підпілля.

«Я мав честь бути у супроводі Блаженнішого у цій зворушливій подорожі повернення додому, бути в одному літаку, інтерпретувати ці події для ширшого кола міжнародних журналістів, які летіли тоді разом з нами. Цей медіа-супровід під загальним керівництвом отця Івана Дацька ефективно провадила Соня Глутковська (Солтус). Важко забути чи переоцінити важливість цього історичного моменту. Кардинал Любачівський повертався додому, до „своїх“, Церква в Україні і на поселеннях нарешті була об’єднана», — свідчить про цю історичну подію архиєпископ і митрополит Філадельфійський владика Борис Ґудзяк.

Після повернення до України, Блаженніший розпочав активну працю над відродженням та становленням Української Греко-Католицької Церкви. У березні 1994 року з його подання відновлено діяльність Львівської богословської академії. За час його невтомної діяльності в Україні було розбудовано необхідні для подальшого життя Церкви структури, створено чотири нових єпархії, висвячено сотні священників, налагоджено катехитичну працю.

Соціальна праця Української Греко-Католицької Церкви отримала поштовх для свого подальшого розвитку як із відновленням лічниці Митрополита Шептицького, так і з заснуванням в Україні міжнародної благодійної організації «Карітас».

Святіший Отець папа Іван Павло ІІ при призначенні Івана Мирослава Любачівського Предстоятелем Української Греко-Католицької Церкви зазначив:

«Після довгої застанови і призивання помочі Господа в молитві, прийшов я до висновку, щоб іменувати як коад’ютора з правом наслідства для Блаженнішого кардинала Йосифа Сліпого преосвященного Кир Мирослава Івана Любачівського, митрополита Філадельфійського для українців. Для цього високого завдання його чинять достойним його непересічна побожність, його пастирська ревність, його наукова підготовка і гарні прикмети лагідності і покори, що скращують його вдачу. Йому належить моє довір’я і мої побажання — дуже щирі й сердечні» (Слово до українських владик, 27 березня 1980 року).