9 серпня – свято святої Терези Бенедикти від Хреста (Едити Штайн)
Матеріал світлої пам`яті отця Олега Кондратюка про святу Кармелю і покровительку Європи, яку Церква згадує 9 серпня.
12 жовтня 1891 р. у Вроцлаві (Польща) в родині Зігфріда Штайн і Августини Курант (Courant) народилася дочка Едита. Едита була рухливою і впертою, водночас дуже чутливою. З одного боку вид п’яниці, котрого якось зустріла, не давав їй спокою ні вдень, ні вночі. З іншого боку, маючи лише 6 років захотіла до школи і настояла щоб її прийняли. Була дуже здібною ученицею. Про її характер і впертість свідчить також той факт, що вона втратила свою дитячу віру, як сама засвідчує, в 13 років.
У 1906 р. закінчила 9-річну жіночу школу. І не захотіла далі продовжувати навчання у школі. Вирішила зробити собі рік перерви. У цей час з травня 1906 по березень 1907 року живе у найстаршої сестри Ельзи в Гамбурзі. Свій вільний час займає читанням книг.
В 1909 р. вступає до гімназії. Проявляє велике зацікавлення до вивчення літератури і філософії. Едита є досить відкритою особою, має дружні стосунки з усіма в класі. Нарешті, в 1911 р., здає екзамен зрілості.
Відкриття покликання філософа
У 1911 р. Едита вступає до Вроцлавського університету. З великим запалом береться до науки. Включається також до суспільної діяльності, стаючи членом Пруського Товариства для Права Голосу Жінок.
У квітні 1913 р. переводиться в Гетингу на 4 семестр, так як у Вроцлаві їй перестало бути цікаво. В Гетинзі жив її кузин Ришард Курант з дружиною. Вони допомогли їй знайти мешкання. За рекомендацією її вчителя з Вроцлава др. Москіевича, звертається з проханням про допомогу до Адольфа Райнаха, співпрацівника Ґуссерля. Той допомагає і молода студентка розпочинає відвідувати семінари у Ґуссерля. Цей видатний філософ був євреєм і разом з дружиною перейшли на протестантизм. Під його керівництвом Едита береться писати докторську працю з феноменології. Одночасне навчання і писання праці лягло важким тягарем на Едиту. Як сама свідчить, тоді вона переживала дуже важкі хвилини у своєму житті. На допомогу прийшов їй знову Райнах, який вивів її з цього стану своїми порадами щодо писання праці.
14 і 15 січня 1915 р. Едита успішно здає державний іспит.
Громадянський і патріотичний вимір покликання
Громадська діяльність в Пруському Товаристві, яку розпочала Едита, з вибухом І світової війни набула іншого виміру. Маючи любов до свого народу та Вітчизни, вона не може залишатись осторонь суспільної ситуації. В квітні 1915 р. Едита перемогла байдужість та страх і вирішила піти служити на фронт. Не зважаючи на спротив матері, вчорашня студентка стає санітаркою у військовому госпіталі. Призначили її на відділення хворих на тиф. Коли зменшився потік хворих на це відділення, вона попросилась на відділення хірургії, де було більше праці. Лише тоді, коли у жовтні 1915 р. було ліквідовано госпіталь в Храніцах, Едита повертається до Вроцлава.
Моральний вимір покликання
Шукаючи своєї дороги в житті, Едита розуміє, що важливими є не лише конкретні вчинки, але також і її моральний стан. Маючи вразливе сумління, вона неодноразово демонструє свої високі етичні якості. Прикладом може бути хоча б випадок з призначенням терміну докторського екзамену.
У 1916 р. вона приїздить до Фрибургу, оскільки тут розпочав свою викладацьку працю її науковий керівник Ґуссерл. В університеті був звичай давати подарунок-хабар для посередників, які допомагали домовитись з екзаменаційною комісією перед докторським екзаменом. Едита не піддалась прийнятому звичаю і сама особисто пішла домовлятися до декана відділу філософії професора Корте (Кörte). Декан був здивований, але термін екзамену усталили на 3 серпня.
Прочитавши працю своєї учениці Ґуссерль сказав: „Пані є дуже здібна. Роздумую, чи не вмістити цю працю в публікаціях в Річниках разом з «Ідеями». Маю враження, що Пані випередила деякі питання, яких я торкаюсь в другій частині «Ідей»”. Доцінюючи талант Штайн, Ґуссерль з радістю погоджується прийняти її до себе асистенткою.
3 серпня 1916 р. Едита здає докторський екзамен з ступенем summacumlaude. Їй товаришують друзі: Ерика і поляк Роман Інгарден, колега з університету в Гетинги.
Початки християнського покликання
В 1917 р. на фронті загинув Райнах. Едита прийшла потішити дружину загиблого. Однак сталося так, що замість того, щоб приймати втіху, вдова сама її потішала. Едита потім написала:
«Це була моя перша зустріч з Хрестом і Божою силою, якої вділяє він тим, які його носять. Я побачила вперше в житті Церкву в її перемозі над жалом смерті. В цьому моменті зламалась моя невіра і з’явився Христос в таємниці Хреста».
Від цього часу вона починає вивчати Євангелію.
З 1920 р. Едита працює викладачкою у вроцлавському Народному Університеті.
Відкриття правди завдяки св. Терезі від Ісуса та хрещення
В 1921 р. Едита, знаходячись в Бергзаберні у друзів, зустрічає автобіографію св. Терези від Ісуса «Життя св. Терези написане нею самою». Прочитавши її, вона сказала: «Це є правда». З властивою собі залізною послідовністю, одразу вирішує прийняти хрещення. Едита придбала катехізм і месалик, і почала їх вивчати. Незабаром йде до костелу св. Мартина в Бад Бергзаберн і просить після меси про хрещення. На зауваження священика про необхідність підготовки перед хрещенням, вона пропонує проекзаменувати її. Після екзамену, священик-настоятель Євген Брейтлінг назначив хрещення на 1 січня 1922 р. Едита на хрещенні приймає імя Тереза Ядвіга. Дата хрещення в своєму літургічному спомині має також вимову знаку. Сьогодні це є урочистість Пресвятої Богородиці Марії, тоді ж свято Обрізання Господнього. Акт обрізання є для євреїв актом входження до вибраного єврейського народу.
Синтезування філософії з теологією св. Фоми з Аквіну
Йдучи послідовно за голосом покликання, Едита має велике прагнення вступити до монастиря босих кармеліток. Однак, цього другого удару, не знесла б її мама – глибоко віруюча єврейка. Тому вона вирішує чекати.
Після прийняття 2 лютого 1922 р. миропомазання, Едита отримує пропозицію від кс. Юзефа Швінда зайняти посаду вчительки в семінарії для вчителів та ліцеї сестер домініканок для дівчат у Спірі. Ця пропозиція була прийнята і з 1923 по 1931 рр. вона працює в Спірі.
В 1925 р. Едита знайомиться з єзуїтом, видатним філософом кс. Еріхом Пшиварою. Той радить їй вивчити твір Фоми Аквінського „Quaestionesdisputataedeveritate”. Захоплена цією працею, вона перекладає його на німецьку мову, додає коментарі і видає. Кс. Е. Пшивара пише про неї: „Вона має подвійного духа, необмежену здатність огорнути істоту і речі, жіночу здатність приймання і одночасно чоловічу суттєву інтелігенцію”. Едита була захоплена глибиною думки Фоми Аквінського. Пише навіть:
„Якби я була 15-20 років молодша і незв’язана у діях, почала б ще раз вивчати філософію і теологію. Але я вже знаходжуся у віці, коли те, що вже маєш повинно приносити плоди і мої браки можу наздоганяти в тій мірі, в якій це є можливе”.
Відкривши для себе нові горизонти християнської філософії, Штайн намагається зробити порівняння схоластики і феменології. Пише навіть працю: „Феменологія Ґуссерля і філософія св. Фоми Аквінського”.
Покликання до контемпляції
1928 рік. Викладацька і наукова діяльність не перешкождають Едиті у її житті молитви. Вона зріло і гармонійно поєднує реалізм життя з контемпляційною молитвою. Пише навіть: „Навіть в контемпляційному житті не можемо зривати контакту зі світом. Вважаю, що чим глибше хтось зануриться в Богові, тим більше повинен виходити з себе і входити у світ, несучи там Боже життя”.
Едита черпала передусім сили з контемпляційної молитви. Боронила її перед закидами літургістів, які містичну молитву вважали суб’єктивізмом. Писала:
„Молитвою Церкви є кожна правдива молитва. Кожна в Церкві щось чинить… Містична ріка, яка пливе уже сотні років, не є якоюсь заблукавшою доріжкою життя молитви в Церкві, але його найбільш внутрішнім життям і проникає інші форми молитви, бо в містиці власне живе Дух Святий, котрий дихає коли хоче. Він сам є також творцем постійно нових форм. Без Нього не було б літургії ані Церкви…”
Синтезування праці філософа і католицького громадського діяча
В 1928 році вийшов переклад Едити листів і щоденника кард. Ньюмана. Цю роботу вона зробила також на прохання кс. Е. Пшивари.
1930 рік. Едита стає відомою в колах католицької інтелігенції. Кожний поважний католицький з’їзд вважав за обов’язок запросити з доповіддю Едиту Штайн. Найважливішою була доповідь в Сальсбурзі на тему: „Етос праці жінок”. В цей час Едита виконує гігантську працю. Звідки вона бере час і сили? Сама пише:
„Не застосовую ніяких додаткових засобів для продовження часу праці. Роблю скільки можу. Справність виразно зростає разом з числом необхідних справ. Якщо не має нічого пильного, втомлююсь раніше. Небо без сумнівів знається на економії… Потрібно нарешті вважати себе за знаряддя, а сили, дякуючи яким працюємо, за щось, чим не ми розпоряджаємось, але Бог в нас”.
Цей фрагмент показує як працездатність пов’язана з цілеспрямованістю і зосередженням на своєму покликанні.
Марія Шафер так згадує про свою подругу Едиту:
„На столі лежав старий вирізьблений хрест… Час від часу Едита дивилась на нього з любов’ю. Хоч її день був докладно наповнений, а вона суворо дотримувалась плану, який собі визначила, знаходила одну чи другу годину, щоб порозмовляти зі мною…”
Покликання до прийняття хреста в ім’я решти Ізраїля
Мюнстер, 27 березня 1931 р. Едита, не маючи змоги поєдувати дидактичну і наукову працю, виїхала зі Спіре. Вона хотіла хабілітуватись у Вроцлаві, але їй не дозволили з огляду на її єврейське походження. Запропоновано їй, однак, місце доцента в Педагогічному Інституті в Мюнстері. Вільні хвилини від викладацької та наукової праці Штайн присвячує для спілкування з молоддю. В часах, коли поширювався народний соціалізм, простота Едити та її скромність робили велике враження. Викладала поволі і спокійно, але ясно та інтелігентно. Про неї казали, що вона є викладачем з безкомпромісною католицькою позицією.
В цей час в Німеччині все сильніше і сильніше поширювався антисемітизм. Над єврейським народом зависла темна ніч. В квітні 1933 р. в каплиці босих кармеліток в Колонії Едита брала участьу богослужінні на честь Муки Господньої. Вона згадує:
„Промовляв якийсь священик. Говорив він полум’яно, але більш ніж його слова, доторкнуло мене щось інше. Я тоді розмовляла зі Спасителем і сказала Йому, що знаю, що Його Хрест буде тепер покладено на єврейський народ. Багато Його не розуміє, але ті, які це розуміють, мусять бути готові взяти його на себе в ім’я решти. Хочу це зробити. Нехай мені тільки покаже, як це зробити. Коли закінчилось богослужіння, я мала внутрішню певність, що моя молитва була вислухана. В чому має полягати це несіння Хреста, цього ще не розуміла”.
Господь прийняв її жертву. Дуже швидко вона це відчула.
19 квітня 1933 р. адміністративний директор університету в Мюнстері дав їй зрозуміти, що через натиск влади, їй краще залишити викладацьку діяльність. На здивування директора Едита прийняла цю новину дуже спокійно.
Покликання кармелітки
В моменті, коли люди перед кимось замикають браму, Бог в цей час відкриває перед ним іншу браму, яка веде до з’єднання з Божою любов’ю.
30 квітня 1933 р. Едита пішла після обіду до костелу, кажучи до себе: „Не вийду поки не впевнюсь, чи прийшов уже час вступити до Кармелю!” Вийшла з костелу з переконанням, що вже час надійшов. Важко попрощалась з матір’ю, яка до кінця не могла зрозуміти рішення дочки і не погодилась з ним, і 14 жовтня 1933 р. розпочала свій постулят в Кармелі в Кьольні. В постуляті Едита продовжувала наукову працю, зокрема написала есей про кармелітську формацію: „Тереза від Ісуса вихователька людської особи”, де підкреслила педагогічні риси св. Терези від Ісуса.
15 квітня 1934 р. в неділю Доброго Пастиря відбулась урочистість облучин в кармелітський габіт. Ні матері, ні родини нікого не було на урочистості. Рясно, натомість, була представлена „родина феноменологів”. Професор др. Петро Вуст, описав облучини сестри Терези Бенедикти від Хреста у статті: „Від Ґуссерля до Кармелю”. Там він вказав головні частини її шляху: філософія Ґуссерля, філософія Фоми Аквінського, реалізм духовного життя у св. Терези від Ісуса та св. Йоана від Хреста.
Під час візитації монастиря провінціал о. Теодор Раух наказав с. Терезі Бенедикті приготувати до друку працю „Потенція і Акт”. Працюючи над нею, вона приготувала до друку також працю: „Буття скінченне і вічне”. Ось кілька цитат з неї:
„Буттям Бога, істотою Бога – є любов … Тут замовкає метафізика. Починається якась участь в самій мудрості Бога, в Його простому погляді, яким оглядає самого себе і все створене. Пізнання заміняється в бачення, а воно переходить в любов, яка є найвищою формою пізнання”.
„Той, хто живе зосереджений у глибині свого існування, той зможе помітити «велику» внутрішню залежність навіть незначних справ. Лише така людина може належно оцінити їхнє властиве значення і зайняти до них відповідну позицію. Її душа є на дорозі остаточного формування і реалізації свого буття. Бувають, на жаль, люди, які ніколи досягають до своєї остаточної глибини. Вони не тільки ніколи не дійдуть до досконалості своєї істоти через сформування душі в сенсі призначення свого буття, але навіть ні разу – хоч на хвилину – не посідатимуть самих себе.
Чим більш зосередженим в собі живе хтось у своїй глибині, тим сильніше випромінює і притягає інших. Одночасно ціла його вільна, духовна постава має печать власної відмінності, якою відзначається його внутрішній світ. Навіть його тіло є в певний спосіб «одухотворене»”.
14 вересня 1936 р. помирає матір с. Терези Бенедикти. В цей самий день вона урочисто відновлювала свої монаші обіти і виразно відчувала близьку присутність своєї матері.
15 грудня 1936 р. до Колонії прибула рідна сестра Едити – Роза. Там вона прийняла хрещення.
21 квітня 1938 р. с. Тереза Бенедикта складає вічні обіти.
З 9 на 10 листопада 1938 р. в цілій Німеччині проходить страшний погром євреїв – „Кришталева ніч”. Після цього розпочались сильні переслідування євреїв.
12.Покликання до повного посвячення себе Волі Божій
1 січня 1939 р. Едита переїжджає до монастиря в Ехт, у Голандії.
В п’ятницю, в октаві Божого Тіла с. Тереза Бенедикта складає героїчне посвячення себе Волі Божій:
„Вже тепер приймаю смерть такою, яку мені Бог призначив, з досконалим відданням себе Його волі і з радістю. Прошу Господа, щоб захотів прийняти моє життя і смерть на свою честь і славу, за всі справи Найсвятішого Серця Ісуса і Марії, за святу Церкву, особливо в намірі збереження, освячення і досконалості нашого святого Ордену, за Кармель в Колонії і Ехт, в дусі винагородження за невіру єврейського народу, щоб Господь був прийнятий своїми, щоб надійшло Його славне Царство, просячи порятунку для Німеччини, за мир світу, нарешті за моїх близьких, живих і померлих, за всіх, яких Бог мені дав, щоб ніхто з них не загинув”.
1 липня 1939 р. до Ехт прибуває Роза, сестра Едити. Кармелітки прийняли її як працівницю на фурті монастиря та в саду.
Травень – червень 1939 р. Німеччина займає країни Бенелюксу та Францію. В цей час настоятелька доручає с. Терезі Бенедикті писати книгу про життя і містичне вчення св. Йоана від Хреста. Так постає твір „Знання Хреста”.
Покликання наслідувати Христа на Голгофі
2 серпня 1942 р. арештовано Едиту та її сестру Розу. Їх завезли спочатку до табору в Амерсфоорт. В таборі було багато матерів близьких до втрати розуму, які вже не доглядали за своїми дітьми. Едита з відданням намагалася доглядати за цими дітьми: мила їх, причісувала, старалась про їжу для них. Під час свого перебування в таборі розвивала живу діяльну любов. Коли її запитали, що вона буде робити далі, вона відповіла: „До цих пір молилась і працювала, і далі буду працювати і молитись”.
7 серпня 1942 р. Едиту перевозять у душному потязі. Цілком ймовірно, що там вона згадала слова, які писала до своєї приятельки в Перу в 1938 році:
„Надіюсь, що Господь прийняв моє життя. Мушу постійно думати про царицю Естер, яка для того була забрана від свого народу, щоб заступалась за нього перед царем. Я дуже бідна, вбога і мала Естер, але Цар, який мене вибрав, є нескінченно потужний і милосердний. І це є великою втіхою”.
9 серпня 1942 р. потяг прибув до концентраційного табору Освенцім, до його частини, яку називали Біркенау. Ув’язнених зігнали до газової камери. Так закінчилась земна мандрівка Едити і виповнилися слова, які вона писала у праці „Знання Хреста”:
„Поєднання з Богом у любові є ціллю, для якої душа була створена, відкуплена через хрест, на хресті осягла своє сповнення і на цілу вічність є запечатана хрестом”.
Так завершилась земна дорога Едити Штайн під час якої вона зуміла вповні розкрити себе і реалізувати Боже покликання для свого життя. Шукаючи правди, Тереза Бенедикта проходила наступні етапи свого покликання: дочка, філософ, патріот, громадський діяч, педагог, християнка, кармелітка, аж дійшла до уподібнення до Христа в його мученицькій смерті.
Значення покликання Терези Бенедикти від Хреста
У своєму „Motu proprio” з дня 1 жовтня 1999 року, Святіший Отець св. Йоан Павло ІІ урочисто оголосив св. Терезу Бенедикту від Хреста співпокровителькою Європи. Він зокрема зазначив:
„Тереза Бенедикта від Хреста, яку недавно канонізували, була не тільки пов’язана з різними країнами Європи, але цілим своїм життям – як мислитель, містик і мученик – перекинула ніби міст між своїм єврейським походженням і вірою в Христа. З безпомилковою інтуїцією, вона вела діалог з сучасною філософською думкою. На кінець – перед обличчям страшної ганьби Шоах – вона стала, завдяки своєму мучеництву, вповноваженим представником Бога і людини. Таким чином, вона стала символом перемін, які відбуваються і людині, культурі та релігії, в яких ховається сам зародок трагедії і надії європейського континенту”.
о. Олег Кондратюк, OCD
About The Author
