Папа: В житті сльози часто стають засівом надії

Надія крізь сльози, стала темою першої в 2017 році загальної аудієнції Святішого Отця, що відбулася у середу, 4 січня, в залі Павла VI у Ватикані. Папа коментував слова пророка Єремії, який послуговувався образом Рахилі, дружини праотця Якова і матері Йосифа та Веніамина, що померла під час пологів, аби втішити ізраїльтян, що перебували у вигнанні.

У книзі пророка читаємо, що Господь провіщає: «У Рамі чути голосіння, лемент, гірке ридання: Рахиль плаче за дітьми своїми, розважитись не хоче, бо їх уже немає». Єремія представляє родоначальницю одного з племен Ізраїля в ситуації болю й плачу, але також – в неочікуваній перспективі життя. Рахиль, що померла, даючи життя синові, пророк представляє немовби живу у Рамі, де забрані переселенці. Вона оплакує своїх дітей, що прямуючи у вигнання, немовби вмерли, і їх «уже немає».

«Саме тому Рахиль не хоче, аби її втішали. Ця відмова висловлює глибину її болю й гіркоту сліз. Перед обличчям трагедії втрати дітей, мати не може прийняти слів чи жестів розради, тому що вони завжди будуть невідповідними, ніколи не зможуть полегшити біль рани, яка не може і не хоче загоїтися. Це біль, пропорційний до любові», – сказав Наступник святого Петра, додаючи, що сьогодні є чимало матерів, які плачуть, а образ Рахилі увібрав в себе «біль всіх матерів світу кожного часу, сльози кожної людини, яка оплакує непоправні втрати».

Як зауважив Святіший Отець, це небажання «бути втішеною» вчить нас, «скільки делікатності від нас вимагається, коли маємо перед собою біль інших». Це означає, що для того, «аби говорити про надію тому, хто у відчаї», слід розділити з ним його розпач, аби витерти сльозу, слід бути солідарним у плачі. І лише тоді «наші слова зможуть дійсно бути здатними додати трохи надії», а коли не можу сказати саме таких слів, супроводжуваних плачем і болем, «краще промовчати» і виявити свою близькість жестом ніжності.

Подібно й Бог, з притаманною Йому делікатністю, відповідає на плач Рахилі: «Годі тобі вже ридати та голосити, хай очі твої сліз не проливають! Є бо нагорода за біль твій, – слово Господнє, – вони повернуться з ворожої країни. Є ще надія для потомства твого, – слово Господнє, – діти твої повернуться у свої границі».

«Саме задля плачу матері ще існує надія для дітей, які повернуться до життя. Ця жінка, що погодилася вмерти в хвилини пологів, щоб лише її син вижив, тепер своїм плачем стала дає початок нового життя дітям, що перебувають у вигнанні, в полоні далеко від батьківщини. На біль і сльози Рахилі Господь відповідає обітницею, яка може стати для неї причиною дійсної втіхи: народ зможе повернутися з вигнання та жити своєю вірою, у свободі творити взаємини зі своїм Богом. Сльози породили надію, і це не є легко зрозуміти, але це так. Дуже часто в нашому житті сльози стають засівом надії», – сказав Папа, пригадуючи, що цей уривок з Єремії євангелист Матей застосував до вбивства Іродом невинних немовлят.

У цьому контексті Святіший Отець зауважив, що невинні Вифлеємські діти вмерли за Христа, а Він, «непорочний Агнець», пізніше віддав Своє життя за всіх нас. Божий Син «увійшов у біль людей», і про це «не слід забувати». Саме погляд на розп’яття, на любов Бога, що віддає Своє життя за нас, може вказати на певну розраду в ситуаціях, на які не існує раціональної відповіді, як от страждання дітей. «Смерть подолано й, таким чином, прийшло сповнення пророцтва Єремії. Також і сльози Пресвятої Марії, як і сльози Рахилі, породили надію та нове життя», – підсумував Папа.

Наприкінці загальної аудієнції Святіший Отець скерував свою думку до трагедії, що трапилася в Бразилії у в’язниці в Манаус, де під час кривавих сутичок загинули десятки людей. У цьому контексті він вкотре звернувся із закликом про те, щоби «пенітенціарні установи ставали місцями перевиховання та ресоціалізації, а умови проживання в’язнів завжди відповідали гідності людини».