«Блаженніший Любомир був патріархом не за титулом, а за внутрішнім найглибшим онтологічним сенсом і змістом», – Глава УГКЦ у Львові

Чотири роки тому в цьому старовинному архикатедральному соборі Святого Юра ми раділи і дякували Богові за дар життя Блаженнішого Любомира. Тоді ми святкували його 80-літній ювілей. Тоді він стояв біля мене, у тих самих архиєрейських ризах, в яких сьогодні урочисто спочиває. Кажуть, коли ми втрачаємо людину, тоді настає порожнеча, ніби ми втратили світ. А коли ми втрачаємо велику людину, то хто може зміряти безодню цієї втрати?! Хто може сьогодні втішити всіх нас, які сумуємо за тим, кого ми всі, від малого до великого, називали своїм батьком? Хто зможе його замінити? Його місце назавжди залишиться порожнім.

Такими словами розпочав проповідницьке слово Глава і Отець УГКЦ Блаженніший Святослав у соборі Святого Юра у Львові на Архиєрейській Божественній Літургії за упокій Блаженнішого Любомира 3 червня.

«Тоді, дякуючи за дар життя Блаженнішого Любомира, ми вдивлялися в нього, як у батька українського народу. Він допоміг нам відкрити наше коріння, нашу тотожність, допоміг збагнути нашу відданість, і невдовзі, після його дня народження, Україна стала з колін і вчинила Революцію гідності», – мовив далі проповідник.

За його словами, у присутності батька його діти завжди почуваються захищеними, як у Бога за пазухою. «Подібно ми почувалися тоді, коли почалася війна, коли гріх, ненависть, смерть відкрили своє жорстоке і немилосердне обличчя. Але наше серце тоді не здригнулося, бо за нашим батьком ми були як за кам’яною стіною. Тому, коли світ облетіла звістка, що наш батько відійшов до дому Небесного Отця, ми враз усі почулися сиротами», – вів далі Блаженніший Святослав.

Але ким був цей чоловік? На переконання Глави УГКЦ, ми зможемо дати відповідь на це запитання лише з часом: «Ми знаємо, що Господь, коли посилає людину у світ, то дає їй завдання, місію. Між нами ми бачили патріарха Любомира, – патріарха не за титулом, не за канонами чи світськими поняттями, які минають. Ми мали патріарха за його внутрішнім найглибшим онтологічним сенсом і змістом. Ми мали патріарха, ім’я якого Любомир», – додав він.

«Наш Любомир прийшов у цей видимий світ тут, у рідному Львові, на Личакові. Був хрещений у церкві Петра і Павла, про що він з гордістю згадував, – сказав Верховний Архиєпископ УГКЦ. – Доля вигнанця відкрила перед цим юнаком цілий світ різних мов і культур. І ось він прибув назад до нас, у свою рідну обітовану українську землю, майже після півстолітньої відсутності…»

Як наголосив проповідник, Блаженніший Любомир довірився Богові і за Ним ішов навіть туди, куди не розумів, як старозавітний біблійний патріарх. «Він хотів бути людиною з великої літери, довіряв людині і слухав людей. Скільки разів цей мудрець збирав коло себе людей, учених і невчених, молодих і старших і їх слухав! У його особі, у його позиції, вірі і святому житті ми бачили образ люблячого батька», – додав він. Навіть тоді, коли він картав – він любив, бо хотів добра для цієї людини. «Він любив усіх нас, тому ніхто ніколи не боявся до нього приходити і відкривати йому найпотаємніші закутки свого серця, бо завжди бачив в його очах люблячого батька, який через свою любов зрозуміє. Блаженніший Любомир продовжує любити. Усе минеться, пророцтва сповняться, але любов, як каже апостол Павло, ніколи не переминає. Вона є вічною», – сказав Блаженніший Святослав.

На його думку, Блаженніший Любомир назавжди ввійде в історію УГКЦ і народу як той, хто вмів єднати суперечки і погодити протилежності, який об’єднував, любив і прощав. «Він увійде назавжди в історію усіх нас, його духовних дітей як батько, який для нас є джерелом миру. Він носив у собі мир, який є плодом Святого Духа», – вів він далі. Коли почалася війна, Блаженніший пояснював, що таке справедливий мир, як у ньому жити, його будувати. Він умиротворяв усіх, бо мир був способом його життя.

«Тепер ми розуміємо волю Отця Небесного в особі нашого патріарха Любомира. Сьогодні останній його візит до княжого Львова і, за Божим промислом, ми його проводжаємо в той день, коли Христова Церква звершує вселенське поминання усіх від віку спочилих християн. Ваше Блаженство Любомире, дорогий наш Батьку! Ми сьогодні тебе супроводжуємо у твоїй пасхальній мандрівці до дому Небесного Отця. Ти знаєш, як сьогодні Україна потребує миру, бо ти її любив. Ти знаєш і ти увібрав у себе увесь біль, сльози, страждання цього боголюбивого народу. Ваше блаженство, ми вас висилаємо до неба з особливою місією. Сьогодні тут, у цьому старовинному соборі, ми вас проголошуємо всенародним молільником за мир в Україні перед Божим престолом. Ти відходиш до Бога в любові та мирі і у своєму серці несеш усіх нас. Молися за мир, за припинення війни, за злагоду всередині нашого народу, щоб ніхто ніколи в українському народі через насилля, ненависть, злобу не міг прийти до влади. Поможи нам бути твоїми вірними послідовниками! Навчи нас любити мир! Навчи нас любити один одного! Виблагай миру для твоєї землі!» – попросив Блаженніший Святослав.