Римсько-Католицькі єпископи у Києві: від Київської Русі до наших днів

24 червня 2017 року в конкафедральному соборі святого Олександра в Києві відбудуться єпископські свячення отця Віталія Кривицького. Він стане третім єпископом Київсько-Житомирської дієцезії. Але історія служіння римсько-католицьких єпископів на цих землях значно триваліша, й розпочинається вона ще з тих часів, коли правителі Київської Русі тільки обирали віру для своєї держави.

До хрещення Київської Русі

Появу перших католицьких єпископів на території Київської Русі традиція пов’язує з іменем княгині Ольги, яка написала листа німецькому імператорові Оттону І, прохаючи прислати до її князівства єпископа та пресвітерів. Імператор, зацікавлений у політичній та економічній співпраці з Київською Руссю, відреагував швидко: 960 року сюди прибув перший католицький єпископ Лібутій. Проте 961 року він помер, і йому на зміну прибув архієпископ Адальберт (910–981), якого 968 року було переведено до Магдебурга. 974 року онук княгині Ольги Ярополк обмінявся посольствами з Папою Бенедиктом VII, що призвело до заснування на території Київської Русі першої латинської дієцезії на чолі з єпископом Боніфацієм, яка проіснувала до 979 року.

Після хрещення

Коли князь Володимир хрестив Київську Русь, офіційного розколу на католиків і православних ще не відбулося, але вже тоді правитель робив значну ставку на співпрацю з Візантійською імперією. Цим і пояснюється довгий період без католицьких єпископств на території Київської Русі. Утім, князь не поспішав і поривати з західними державами, тому з політичних міркувань він не заперечував проти присутності західних єпископів у Києві, хоча вони відігравали роль скоріше дипломатів-спостерігачів. Князівські чвари, від яких потерпала Київська Русь після смерті Володимира і його сина Ярослава Мудрого, призвели до того, що удільним князям довгий час було просто не до статусу католицьких єпископів у країні.

Перше єпископство в Києві

Поява першого єпископства на території Київської Русі 1320 року пов’язана з Генріхом фон Порвале (?–1350), який був єпископом Київським у 1320–1334 роках. Засноване ним єпископство територіально було дуже велике – дієцезія займала території Київського й Чернігівського князівств, частину сучасної Білорусі та Росії, простягалася аж до Чорного моря – але вкрай нестабільне. Через чвари та війни тут весь час пересувалися кордони, змінювалися правителі, відбувалися дипломатичні маневри. Після єпископа Генріха через цей вир пройшли 25 єпископів, яких до 1638 року офіційно називали єпископами Русі.

Єпископи Київські та Чернігівські

1638 року стало остаточно зрозуміло, що слово «Русь» у назві єпископських титулів втратило актуальність. Після перейменування єпископів називають Київськими і Чернігівськими. Першим Київським і Чернігівським єпископом стає Олександр Соколовський (1638–1645), а останнім – Каспер Цецішовський (1784–1789). Загалом було п’ятнадцять Київських і Чернігівських єпископів. У 1772, 1793 та 1795 роках відбуваються поділи Польщі між Пруським королівством, Австрійською й Російською імперіями. 1795 року указом імператриці Катерини ІІ засновано Луцько-Житомирську дієцезію замість ліквідованих Київської та Житомирської. Відтак аж до 1991 слова «Київський» у званні єпископів немає.

Повернення в Київ

Коли Україна здобула незалежність, на цих теренах спочатку було відновлено дієцезію зі столицею в Житомирі, а 1998 року перейменовано її на Київсько-Житомирську. Першим її ординарієм 1991 року став єпископ Ян Пурвінський. У 2011 році Папа Бенедикт XVI прийняв відставку владики Яна Пурвінського, а місію єпископа перейняв архієпископ Петро Мальчук. Після його смерті 27 травня 2016 року приблизно рік дієцезія перебувала під опікою єпископа-ординарія Луцької дієцезії Віталія Скомаровського, який був її Апостольським адміністратором аж до моменту, коли Папа Франциск номінував отця Віталія Кривицького ординарієм Київсько-Житомирської дієцезії. Тож єпископ Віталій став третім єпископом у Києві не лише за роки незалежності, а й за останні понад два століття. Загалом же він – сорок дев’ятий ординарій з кафедрою в Києві.

Павло Зінченко