Домашні обов’язки дітей: школа життя чи дешева робоча сила?

Експерти не мають сумнівів: наші діти перевантажені багатогодинним навчанням в школі і численними додатковими заняттями. Як батьки, ми намагаємось оборонити їх перед кожною черговою потребою докладати зусиль, в тому числі в домашніх обов’язках.

Це здається логічним, особливо враховуючи те, що ми самі маємо у цій сфері значно менше справ, аніж мали наші батьки. Пралька випере, посудомийка помиє, закупи – переважно вже готові страви – можна замовити через Інтернет, а використані підгузники тепер просто викидають. І зрештою, чи наші діти щось втратять, не беручи участь в домашніх справах?

Щоб відповісти на це запитання, повернімося на два, три, а потім чотири століття назад. З певним подивом зауважимо, що життя людей в тих часах проходило переважно у відповідності до певної схеми. Родини із багатьма поколіннями, з багатьма членами, функціонували як невеликі, майже самодостатні підприємства. Більшість людей жили із сільського господарства та виведення тварин. Діти від найменшого віку брали участь в праці заради добра спільноти – годували курей, брали участь в сінокосах і жнивах, доглядали за меншими братами і сестрами. Таким чином вони не лише робили внесок до помноження родинних благ, але і отримували справжню школу життя. Окрім щоденних занять, вони також були задіяні до роботи в полі, на господарці. В результаті цього вони дорослішали, готуючись до самостійного функціонування. Вони вже усе знали, усе попробували. Вони також наробили багато помилок і під опікою дорослих навчились як їх виправляти. Мало що могло їх здивувати.

Ще одним козирем праці на користь родини було формування в молоді багатьох навичок, які колись були очевидними, а зараз їх доводиться пошукати. Діти вчились відповідальності і витривалості. Корову треба було видоїти, незважаючи на те, що тебе болів зуб. Збіжжя треба було зібрати повністю, незважаючи на погану погоду, а тим більше через неї. Якщо не підляти овочі на городі, то вони зів’януть і не буде що їсти. Не треба було бути особливо кмітливим, щоб зауважити, що доручені завдання мають глибший зміст. Також було зрозуміло, що лише дисципліна і послідовність могли принести реальний ефект. Без роботи не буде хліба, і то дослівно.

Модель сучасної сім’ї

Однак, залишмо історію – світ змінився, а описана модель залишилась в історії. Праця для заробітку перейшла з дому на заводи, а потім – у корпорації. Це спричинило масову міграцію до міст, а села почали спустошуватись. Змінилась і модель функціонування сім’ї. Клани з багатьма поколіннями і багатьма членами стали швидше вийнятком, аніж правилом. Тепер діти проводять більшість дня далеко від батьків, в дитячих садках і школах. Там вони здобувають комплексні знання з більшої кількості сфер, навчаючись у кваліфікованих вчителів. Перед ними відкриваються можливості, про які сто років тому люди не могли навіть мріяти – загально доступне навчання, легкість подорожей і величезна кількість різного роду відпочинку. На жаль, цивілізаційний прогрес приніс також і негативні зміни. Серед них і те, що діти втратили школу життя, яка проходить під наглядом батьків. Тепер часто трапляється, що після завершення школи, дитина вирушає на навчання до іншого міста і зустрічається з необхідністю самостійно приготувати яєшню, випрати светр так, щоб він «вижив» в результаті, чи вчасно проводити оплату. Вступ в подружнє життя, а потім батьківство несуть за собою чергову серію шоку.

Однак, те, що минуло – не вернеш, і старі часи вже не повернуться. Ми, як батьки, можемо випрацювати нову модель поведінки. Пристосовану до сучасних реалій, яка хоч частково принесе ефект, відомий в історії – виховання дітей в почутті відповідальності за спільноту, до якої належить, а також формувати в них працьовитість, витривалість і самозречення. Тут нам на допомогу приходять славнозвісні домашні обов’язки. При чому – подивимось реально – принаймні на початку вони не будуть для нас часовим полегшенням. А навпаки – на перших етапах участі в нових завданнях нам доведеться допомагати нашим підопічним. Через це сама ця праця займе в нас більше часу, після цього на нас може чекати додаткове прибирання (уявіть собі, в якому стані буде кухня, на якій 5-річна дитина допомагала пекти булочки). Однак мусимо перейти через це, формуючи в уяві образ нашого самостійного, дорослого потомка. Втішає те, що молодь з часом стає охайнішою, і їх діяльність по-трохи стає фактичною допомогою.

Конкретика

Як взятись за справу? На жаль, єдиної схеми для діяльності немає, і, незважаючи на вседосяжність інтернету, ми не знайдемо готового рецепту, який ідеально підійде для нашої сім’ї. Ми маємо застановитись і роздумати над нашою конкретною ситуацією. Факторів, які слід взяти до уваги, є досить багато: окрім таких очевидних як потреби сім’ї, вік і часові можливості наших дітей, слід розглянути і багато дрібніших. Вік і кількість усіх членів сім’ї, їхні часті захворювання чи неповносправність, технічні умови нашої господарки, розташування дому по відношенні до місця роботи і навчання, а також магазинів – прикладів можна наводити багато. Для того, щоб це проілюструвати, використаємо банальний приклад – прання одягу.

Як дворічна дитина допоможе мамі запакувати і розпакувати пральну машинку. Якщо вдасться синхронізувати наші дії, тобто обоє будемо вкладати чи виймати одяг, цей процес зможе пройти настільки швидко, якби ти робила це сама. Дитина віком 4-6 років дасть собі з цим раду, а при нагоді, під керівництвом когось старшого, навчиться сортувати одяг, відповідно до кольору та стійкості до високих температут води. Семирічна дитина повісить мокрий одяг на стоячу сушарку. П’ятикласник зможе розвісити одяг на рівні шнурків у ванній кімнаті. Також в ранньому віці можемо почати навчати дитину складати випраний одяг, а також парувати шкарпетки. Про цікавість останнього завдання свідчить той факт, що існують комп’ютерні ігри, завданням яких є віднайти віртуальні пари шкарпеток різних кольорів. В результаті попердньої підготовки, учень середньої школи може взяти на себе прання особистих речей, а при нагоді допомагати в цьому решті членам сім’ї.

З чого почати?

Так виглядає теорія. А тепер перейдемо до дещо ускладненого пристосування до реалій. Першим бар’єром можуть стати наші часові можливості. Якщо ми приходимо додому під вечір, тоді щоденне виконання справ на господарці має проходити якнайшвидше і з найменшими клопотами. В будні дні не бажано навіть незначно продовжувати виконання необхідних завдань. Тому нам залишається субота, яка часто зайнята відвідуванням гуртків чи інших додаткових занять. В таких умовах залучення потомства до домашніх обов’язків вимагає більшої гнучкості, ніж у сім’ях з менш напруженим графіком.

Черговим ключовим питанням є кількість прання. У випадку невеликої сім’ї з трьох осіб, маємо один-два кошики прання на тиждень. Це дає можливість для маневрів, включно з тим, що можна все випрати разом, наприклад, в ту ж суботу. При більшій кількості дітей, пралька запускається щодня, а деколи і кілька разів на день, а кількаденна перерва означає катаклізм, який можна порівняти з біблійним потопом. Варто також впоратись із брудною білизною до того, як забереш старших дітей із садочка чи школи. Підліток, котрий з’являється вдома аж ввечір, не братиме участь в цій діяльності. Він може частково допомогти, але перекладення на нього усього цього завдання було б для усіх занадто великим клопотом.

Схожим обмеженням може стати поверхня для сушіння. Якщо в нашому розпорядженні є лише шнурки, розвішані в невеликій ванній кімнаті, тоді суботня кульмінація нам не підходить. Прання повинно відбуватись і впродовж тижня. Більше можливостей дає власний дім, додаткова кімната чи хоча б куток, в якому можна вільно розмістити розкладну сушарку. Ідеальним варіантом є ситуація, коли підлітки мають власний кошик для брудної білизни і місце для розвішування чистої, і тоді можуть проводити прання у підходячий для них момент, не ламаючи планів усієї сімї.

Наведені вище приклади, звичайно, мають довгий список різноманітних залежностей. Може бути так, що живемо в одному домі з батьками і наша мама, прагнучи хоч якось допомогти на господарці, візьме більшість прання на себе. Чи інша ситуація: враховуючи обмеженість нашого бюджету, вирішимо перейти на прання вночі, щоб скористатись дешевшим нічним тарифом на електроенергію. І тоді, без сумніву, наша дитина не зможе виконувати цього завдання. І так далі. Тішить те, що в кожному конкретному випадку перелік обмежень є досить обмеженим.

«Тиждень святого спокою»

На завершення варто зупинитись на ще одному важливому моменті – ротація чергувань. Якщо у нас одна дитина, тоді все досить просто. Достатньо подумати, в чому вона може нам допомогти так, щоб від цього скористали всі. Для початку вартує почати з тої праці, яка до вподоби дитині. Для чистолюбивих осіб прибирання після собаки чи очищення тарілок від залишків їжі може бути набагато складнішим, ніж нам може здаватись. Через деякий час можемо змінити для нашої дитини сферу обов’язків, наприклад, від прання перейти до миття посуду, і дозволити вдосконалюватись там.

Трохи інакше виглядає ситуація у великій сім’ї. Тут завдання трохи складніші. Окрім згаданої вище активної пральки, в аналогічному ритмі працює посудомийка, порохотяг, кухонний комбайн, необхідно робити частіші і об’ємніші закупи. З іншого боку, в нас до диспозиції є більша кількість вільних рук. В такому випадку чергування стають перехідними, а графік цих чергувань, що висить на холодильнику, є документом, який найчастіше читають вдома. У деяких випадках може бути так, що кількість помічників є більшою від кількості завдань, і тоді кожному випадає «Тиждень святого спокою». Що ж, добре використовувати вільний час також треба навчитись.

Переклад: «Католицький оглядач» за матеріалами deon.pl