Іспанський інфлюенсер, якого чекала блискуча кар’єра, вибрав семінарію

На нього чекала блискуча кар’єра моделі та лайфстайл блогера. Однак 36-річний іспанець, зірка соцмереж, Пабло Ґарсія вирішив відмовитися від того, чим його спокушав світ. У несподіваному відео він попрощався зі своїми понад 650 тисячами підписників в Instagram та оголосив: «Через кілька тижнів я вступлю до семінарії».

Ґарсія пояснив свої мотиви, сказавши, що хоче послухати своє серце та радикально змінити своє життя. Він знав, що «світ» точно не зрозуміє його рішення. Він нарешті залишає позаду комфортне життя зі стабільністю, певною дозою розкоші та малою кількістю турбот.

«Але я повторюю: який сенс у всьому цьому, коли моє серце прагне іншого життя?» — сказав він.

За словами Ґарсії, у вересні він опублікує ще кілька постів. Він не знає, чи після цього ще буде в мережі. Його відеопост викликав широкий спектр реакцій за межами Іспанії, від заохочення до повного нерозуміння. Колишній інфлюенсер уже зазначив, що не піддаватиметься впливу громадської думки: «Я відмовляюся підпорядковуватися».

Він зустрів Бога у нетрях

Ось один із постів в Instagram, опублікований у неділю, 10 серпня, після зустрічі з мешканцями нетрів у Манілі, Філіппіни. Інфлюенсер ставить питання, які багато хто ставив до нього: сенс людських страждань, чому Бог допускає такі страждання. Він також пише про ставлення до Бога, який спостерігає за нами та веде нас по життю в будь-якій ситуації.

Як можливо, що люди можуть опинитися в такій ситуації?

Як можливо, що існують такі надзвичайно бідні люди?

Як можливо, що через будь-яку несподівану подію в моєму повсякденному житті я постійно скаржуся?

Як можливо, що ці люди посміхаються?

Як я можу молитися за них?

Як я можу подивитися в очі цій дитині та знайти надію?

Як я можу не дякувати Богові за своє життя й обставини, в яких я опинився. Абсолютно щодня?

Як можна звикнути до такого життя?

Скільки ще людина може страждати?

І понад усе… Чому Бог це допускає?

Закінчіть неділю добре!

Наприкінці свого перебування на Філіппінах він написав:

Дванадцяти днів було достатньо, щоб ці люди ще раз навчили мене, що справді важлива не робота, не комфортне життя і навіть не сім’я. Я здаюся. Справжня убогість духовна, а не матеріальна.

Віддаючи, ми отримуємо. Це парадокс радості. І, звичайно, протягом цих дванадцяти днів я ще раз на власні очі побачив, що саме діти вчать дорослих, що таке радість: чиста, щира, прозора, справжня, правдива. Вони справжні вчителі. Я дуже дякую Богові за те, що він дав мені можливість відвідати цих людей і цю країну, яку, я впевнений, ніколи не забуду.

Бог торкається сердець людей по-різному. Привілейованим місцем для зустрічі з Ним зазвичай є не розкіш і комфортне життя, а радше навпаки: досвід бідності та крихкості життя. Саме такий досвід учить нас ставити запитання про сенс життя, навіщо ми живемо та шукати відповіді, яких не може дати дочасний світ.

За матеріалами Opoka.