Важкі питання. Чи є єретиками католики, що заперечують вчення Церкви про неприпустимість абортів?

ПИТАННЯ: Мені доводилося зустрічати католиків – на щастя, не дуже часто, – які, хоча і вважають аборт травмою для жінки, все ж захищають право на аборти, пояснюючи це тим, що на перше місце треба ставити свободу жінки. Чи можна назвати таку позицію єрессю, тобто затятим запереченням істини віри і моральності, – чи це просто невігластво?

ВІДПОВІДЬ:

В енцикліці «Evangelium vitae» – «Євангеліє життя» – блаженний Папа Іван Павло II стверджує, що знищення невинного людського життя в материнській утробі завжди є вбивством. В останнє десятиліття це було підтверджено і даними генетики, і ембріології, так що навіть людина невіруюча чи агностик може усвідомити неприпустимість аборту, незалежно від прихильності до Вчительства Церкви.

Легалізація абортів, тобто вбивство за рахунок державного бюджету, сама по собі є злочином. Це суперечить основному призначенню держави, покликаної захищати життя всіх громадян, і в першу чергу найбільш беззахисних.
Здається неймовірним, що людина, котра позиціонує себе католиком, може в даному питанні на перше місце ставити свободу жінки. Жінка не отримує влади знищувати невинну істоту. Ніхто не може розпоряджатися життям людини. Батьки також не мають влади над життям власних дітей. У пастирській конституції Другого Ватиканського собору «Радість і Надія» стверджується: «Бог, Господь життя, доручив людям піднесене служіння, мета якого – зберігати життя, і людина повинна виконувати його належним чином. Тому життя вже з самого зачаття потрібно оберігати з найбільшою турботою. Аборт і дітовбивство – жахливі злочини»(51).

Чи можна вважати єрессю позицію тих, хто захищає в даному питанні свободу жінки?

До таких оцінок потрібно підходити з великою обережністю, адже формально єресь веде до відлучення від Церкви ipso facto, тобто в силу самого факту, без рішення церковного суду. Іншими словами, єретик виключається з Церкви. Єресь означає заперечення догмату віри чи моралі. Аморальність аборту є непорушною і безпомилковою доктриною Церкви. Однак це не зведено в ранг догми. Таким чином, формально католика, що захищає абортативні позиції, назвати єретиком не можна. Говорячи про вчення про аморальність аборту, можна вжити термін «парадогма».

У згаданій нами вище енцикліці «Євангеліє життя» Іван Павло II, в свою чергу, пише: «Серед усіх злочинів, які людина може зробити проти життя, умисний аборт володіє рисами, які зараховують його до злочину особливо тяжкого і негожого.» (58)

«Той факт, що загальна думка, звичаї і навіть законодавство визнають переривання вагітності, – є красномовною ознакою надзвичайно небезпечної кризи морального почуття, яке поступово втрачає здатність розрізняти добро і зло, притому навіть тоді, коли мова йде про фундаментальне право на життя, – пише далі Папа. – У таких небезпечних обставинах сьогодні особливо потрібна сміливість, що дозволяє дивитися правді в очі і називати речі своїми іменами, не піддаючись зручним компромісам чи спокусі самообману. У цьому контексті категорично звучить застереження пророка: “Горе тим, що зло називають добром, а добро злом, що ставлять темноту за світло, а світло темрявою” (Іс. 5,20). Саме по відношенню до переривання вагітності сьогодні доводиться стикатися з двозначною термінологією – наприклад, з терміном “операція”, – спрямованим на приховування його справжньої природи і пом’якшення цієї тяжкості у свідомості громадськості. Можливо, сам цей мовний феномен вже являє собою прояв тривоги. Але ніяке слово не здатне змінити дійсність: переривання вагітності – незалежно від того, яким способом воно здійснюється, – це свідоме, пряме вбивство людської істоти в початковій стадії її життя, що охоплює період між зачаттям і народженням.

Моральна тяжкість переривання вагітності виявляється у всій своїй істині, якщо визнати, що відбувається вбивство, і особливо якщо аналізувати визначаючі його обставини. Вбитий тут – людська істота на порозі життя, тобто найбільш невинна істота, яку тільки можна собі уявити: її неможливо визнати агресором, а тим більше – неправедним агресором! Вона слабка і беззахисна до такої міри, що позбавлена навіть того незначного захисту, яке дають новонародженому його жалібні стогони і плач.

Вона повністю довірена турботі й опіці тієї, що виношує її в утробі. Але іноді саме вона, матір, приймає рішення і добивається вбивства цієї істоти чи навіть сама його провокує.

Правда, переривання вагітності часто стає для матері драматичним, гірким переживанням, якщо рішення про вигнання плода вона приймає не з чисто егоїстичних міркувань, не заради своєї зручності, але щоб спасти якісь важливі блага, такі як своє здоров’я чи достойний рівень життя інших членів сім’ї. Іноді виникає побоювання, що зачатій дитині доведеться жити в таких поганих умовах, що краще б їй не народитися. Однак всі ці та подібні до них міркування, нехай серйозні і драматичні, ніколи не виправдають умисного позбавлення життя невинної людської істоти».

І ще: силою влади, даної Христом Петрові і його Наступникам, в спілкуванні з єпископами, які багаторазово засуджували переривання вагітності, а в рамках вищезгаданої консультації одностайно – хоч і були розсіяні по всьому світу – висловили схвалення цій доктрині, я заявляю, що пряме переривання вагітності, тобто задумане як мета чи як засіб, – завжди є серйозним гріхом проти моральності, бо є добровільним вбивством невинної людської істоти. Ця доктрина заснована на природному праві та на писаному Слові Божому, передана церковним переданням і подана в звичайному і вселенському Вчительстві» (62).

Отже, Церква виносить остаточне судження про моральну неприпустимість аборту, але воно не є догмою. І хоча Конгрегація віровчення уточнила в своїх документах, що між догмою і остаточним судженням немає різниці, коли мова йде про її прийняття з боку віруючих, все ж неприйняття не ставить віруючого в один ряд з єретиком: в даному питанні Церква керується пастирським принципом очікування, даючи своєму чаду час для роздумів і свідомого узгодження власних думок зі Вчительством Церкви. Тому католик, який заперечує аморальність аборту, не є формально єретиком і не відлучається від Церкви. Тим не менше, саме вчення про аборт однозначне і остаточне. В даному випадку мова може йти дійсно про незнання, недостатню поінформованість про розвиток зародка, – з самого початку людської істоти, окремого від матері. Але, не дивлячись на це незнання, мова йде і про наполегливе відкидання остаточного вчення Церкви, а значить, така позиція є тяжким (смертним) гріхом.

За матеріалами ru.radiovaticana.va