Важкі питання. Чи суперечить християнству психоаналіз Фрейда?

ПИТАННЯ: Не могли б ви пояснити, чому багато священиків критикують психоаналіз Фрейда? Чи суперечить він християнству?

ВІДПОВІДЬ: Безумовно, не всі твердження Фрейда можна прийняти. Серед них, наприклад, ідея про те, що глибинні мотивування будь-якої нашої дії пояснюються сексуальним потягом. Папа Пій XII затаврував це судження як «пансексуалізм».

Папа Іван Павло II, будучи ще викладачем в Люблінському університеті, критикував теорію Фрейда, згідно якої насолода, задоволення є «першочерговою метою сексуального імпульсу, і, навіть більш того, – всього життя людини. Передача життя, дітонародження при такому підході є метою побічною – мета per accidens. Таким чином, об’єктивна мета сексуального імпульсу при такому підході – мета далека і не суттєва »(це цитата з книги блаженного Войтили «Любов і відповідальність»). Кароль Войтила стверджує, що коли людину розглядають тільки з точки зору насолоди, яку вона приносить, тобто чисто утилітарно, «католицька етика, навпаки, протестує, виходячи зі своїх персоналістських положень: не можна керуватися одним тільки «розрахунком задоволення» там, де в гру вступає ставлення до особистості – особистість жодним чином не може бути об’єктом використання. Ось справжній стрижень конфлікту».

Цінними ж відкриттями Фрейда можна назвати наступні: по-перше, те, що він виявив механізм відторгнення, який не дозволяє важливим інстинктивним і конфліктуальним елементам увійти в свідомість, по-друге, Фрейд з’ясував, що сили підсвідомості динамічні, а не статичні, по-третє , він стверджував про існування психічної еволюції і дозрівання, яка відбувається в кілька етапів.

Психоаналіз як наука, що сформувалася приблизно в кінці XIX століття завдяки Фрейду і розвивалася в різних напрямках у ХХ столітті, ставить перед собою подвійну мету: теоретичну і практичну.

З теоретичної точки зору психоаналіз вивчає глибинний вимір людської психіки, сферу несвідомого і підсвідомого як основний компонент особистості, основне начало вчинків і поведінки як здорових, так і хворих людей. А практичний психоаналіз являє собою ефективну терапію неврозів та інших видів розумових розладів.

Від фрейдівського аналізу підсвідомості, згідно з яким джерелом усіх психічних спонукань є лібідо, тобто статевий інстинкт, а невроз пояснювався як наслідок придушення і фрустрацій цього потягу, – від цієї тези дистанціювалися з самого початку Адлер і Юнг.

Адлер стверджує, що в основі людської психіки знаходиться не статевий потяг, а інстинкт самореалізації, тобто прагнення до того, щоб життя вдалося. А Юнг вважає, що підсвідомість, що лежить в основі індивідуального психічного життя, не пояснюється жодним інстинктом, а відноситься до спадщини ідей і почуттів: психіка – стверджує Юнг – корениться в колективній підсвідомості.

Різні інтерпретації підсвідомості були розвинені згодом Хіллманом, Рікером, Фроммом та іншими. На шляху Фрейда поміщається також транзакційний аналіз Еріка Берна, заснований на динаміці групи і спрямований на розумний контроль підсвідомого конфлікту і пристосування особистості до її проблеми. Транзакційний аналіз побудований на переконанні, що суб’єкт в змозі прийняти рішення і почати процес перетворення свого життя. Цей метод психоаналізу знаходить своє застосування в педагогіці і в богослов’ї – як протестантському, так і католицькому.

Основними ризиками психоаналізу можна назвати переоцінку його ролі, коли він перетворюється на основне пояснення реальності, залишаючи науковий ґрунт і заглиблюючись у філософський; а також переоцінку підсвідомості, коли її вважають основним двигуном людського життя, в той час як особистість володіє самосвідомістю, самовизначенням, розумом і свободою.

За матеріалами: Радіо Ватикан

На питання читачів відповідає російська служба Радіо Ватикан – [email protected], поштова адреса для запитань – – Російська служба Радіо Ватикану, 00120 Ватикан.