Іван Павло ІІ: Європа в контексті інших континентів

Співвідношення між Церквою Європи і позаєвропейськими Церквами найкраще розглядати з перспективи пособорової науки про communio ecclesiarum, спільності, яка формується обміном дібр і служб, її результатом є взаємозбагачення. Католицька Церква у Європі, особливо в Західній Європі, вже століттями живе поряд з протестантськими християнами, а на її Сході поряд з православними. Найкатолицькішим континентом є Латинська Америка. У Північній Америці католики складають відносну більшість. Подібна до цієї є ситуація в Австралії й Океанії. На Філіппінах католики становлять більшість населення. На азійському континенті католики є меншістю. Африка залишається місійним континентом, де Церква має значний успіх. Величезна більшість позаєвропейських Церков виникла в результаті європейської місійної діяльності. Сьогодні це Церкви з виразною власною ідентичністю й ознаками. Якщо дивитися історично, то північноамериканські, латиноамериканські, африканські й азійські Церкви можна вважати еманцією європейської Церкви, але сьогодні вони є окремим явищем, яке духовно творить підтримку європейської Церкви, і це стає більш видимим, що більше в Європі розвивається процес дехристиянізації.

Упродовж ХХ століття у світі створено ситуацію протистояння трьох світів. Суть цієї ситуації відома: в часі комуністичної деспотії в Східній Європі світ, який перебував за «залізною завісою», почали називати Другим світом, світом колективізму, протиставляючи його Першому світу, світу капіталізму, який сформувався на Заході. Усе те, що було поза цим, названо Третім світом, натякаючи в цей спосіб на країни, що розвиваються.

У так поділеному світі Церква побачила потребу здійснювати місію євангелізації різноманітними способами. Говорячи про соціальну справедливість, Церква у своєму душпастирюванні в капіталістичному світі продовжила сприяти праведному розвитку, одночасно не відступаючи перед процесами дехристиянізації вкоріненими в старих просвітницьких традиціях. У відносинах з Другим, комуністичним світом, Церква відчула потребу перш за все стати в обороні прав людини і прав націй. У Третьому ж світі Церква, окрім християнізації місцевих суспільств, викривала неправедний розподіл дібр не тільки між окремими суспільними групами, але й тими ж частинами земної кулі у відношенні до розвинутих країн.

Направду, все більше стає чіткою різниця між розвинутою Північчю, яка все більше збагачується, і бідного Півдня, який після закінчення часів колоніалізму використовували і карали найрізноманітнішими способами. Бідність Півдня щораз збільшується, замість зменшуватися. Тут потрібно наголосити, що все це є наслідком неконтрольованого капіталізму, який, з одного боку, сприяє все більшому збагаченню багатих, а з іншого – примушує бідних приймати умови щоразу більш деградуючі.

Це візія Європи й інших частин світу, яка в мене сформувалася під упливом зустрічей з єпископами з різних частин світу в часі пособорових засідань, як рівно ж і в часі пособорових зустрічей. Після обрання на Петрову Катедру 16 жовтня 1978 року, перебуваючи в Римі й відвідуючи з душпастирськими візитами різноманітні Церкви в різних кінцях світу, я міг потвердити і поглибити цю візію, щоб з цієї перспективи виконувати своє служіння євангелізації світу. Усі ці роки я старався особливо піклуватися тими завданнями, які з’являються на межах між Церквою і сучасним світом. Конституція «Gaudium et spes» говорить пор «світ», але знає, що йдеться про різні світи. Власне на це свого часу я звертав увагу пособорових отців, говорячи перед ними як митрополит Краківський.

(Іван Павло ІІ Memoria e identita, 2005, 124-126)

див.також: Іван Павло ІІ: Євангелізація Центральної і Східної Європи

переклад: “Католицький Оглядач”