«Об’єктивності в журналістиці не існує», – професор Папського університету «Santa Croce»

Нещодавно, у рамках Суспільних днів УГКЦ, з ініціативи Комісії УГКЦ «Справедливість і мир» до Львова завітав відомий італійський фахівець у галузі аналізу та практики інформування Нікола Граціані, професор, викладач Папського університету «Santa Croce» в Римі, представник відомої Інформаційної італійської агенції АНСА (ANSA), президент Асоціації журналістів, які супроводжують главу держави. Під час цього візиту професор поділився своїми думками щодо розвитку церковної журналістики і того, як повинен реагувати на події в державі церковний журналіст, із Департаментом інформації УГКЦ.

Пане професоре, на Вашу думку, якими якостями та знаннями повинен володіти церковний журналіст?

Найперше, він повинен мати якості, необхідні кожному журналісту. Тут також йдеться і про те, що він повинен мати більшу і глибшу свідомість щодо своєї праці. Важливо йому знати дуже добре церковну лексику і словник та володіти відчуттям, що притаманне церковному середовищу. Він повинен висловлюватися в такий спосіб, щоб було зрозуміло. Інша важлива річ – такому журналісту варто звертати увагу на джерела при написанні матеріалу, зокрема, не тільки на офіційні державні джерела, а й думку людей загалом.

А які існують особливості церковної журналістики?

Коли мова йде про церковного журналіста, то мається на увазі щось набагато більше, аніж журналіст, який просто працює із хронікою подій. Це набагато глибше, аніж висвітлення політичних дипломатичних відносин. Бо коли ми говоримо про тих, які прислухаються і сприймають те, що подає журналіст про Церкву, то повинні розуміти, що зараз люди переважно є компетентними у церковній сфері. Тому для такого журналіста є обов’язок студіювати щоразу більше, бо навчання – це завжди великий здобуток для людини.

А як щодо об’єктивності у церковній журналістиці?

Об’єктивності в журналістиці не існує. Коли йде мова про журналіста у церковній ділянці, то це не означає, що людина повинна продукувати певний результат. В першу чергу, мова йде про особу, яка бачить, зауважує, відчуває, реагує і це висвітлює. Це людина, яка бачить власними очима і досвідчує власним переживанням. Важливо для тих, хто працює в такий спосіб для Церкви, у своїх матеріалах стимулювати до дії і думання.

Чи має церковний журналіст реагувати на події, які кояться у державі? І в якій спосіб?

Немає влади, якшо в ній немає місця для Бога. Очевидно, що держава не завжди вірно поводиться і її рішення не завжди відповідають дійсності. Держава – будинок для усіх жителів. Для прикладу, у моєму будинку мене діти критикують систематично (авт. – сміється). Тому нормальним явищем є критика речей, які стосуються держави. Лишень в диктатурі відсутня критика або ж її немає для слабкої особи. Виражати вільно і правдиво речі, які я зауважую – не легко. Проте це є найвищою формою журналістики. В цей же час важливо є взяття до уваги наслідки критики. Не всі державні закони можна сприйняти правильно, тому їх можна критикувати і обговорювати. Критика закону не веде до його бойкоту, а вона є виявом демократії. Адже у демократичному суспільстві закон обговорюється. Один приклад з Італії: парламент вже роками постійно намагається впровадити закон на аборт. Два роки тому він був потверджений. І це не означає, що не можна цього критикувати. Але, з іншої сторони, реакція з ненавистю не є виправданою. Так само, як сказати, що ми не будемо платити податки, які йдуть на медицину. Важливо намагатися відкривати серця людей, щоб можна було міняти щось.

Цікаво знати, як виглядає прес-служба Ватикану…

Моя робота стосується висвітлення подій, пов’язаних із Президентом республіки Італія. Ми намагаємося так організувати нашу роботу, щоб це робило нас близькими до працівників Ватикану. Є різні приміщенні, де працюють люди із прес-служби Ватикану. Усі мають можливість бути включеними у речі, які можуть бути висвітлені. В такий спосіб при Ватикані існують окремі напрямки, над якими працюють журналісти. Вони їх опрацьовують, заглиблюються в них і мають завддання, яке виконують. Таким чином, є можливість уникати непорозумінь і помилок, бо кожен має напрямок за який відповідальний.

Чи важливими є для церковного журналіста богословські студії? Часто такі студії дуже звужують церковну журналістику. Вона стає недоступною для розуміння простим людям. Такі журналісти, зазвичай, оперують різною церковно-філософською термінологією, яка є незрозумілою для неоцерковленого суспільства.

Говорити про богословські речі пересічним людям – дуже тяжко. З такою трудністю зіштовхувалися навіть Папи. Як я зауважив на початку, журналіст у Церкві повинен мати велику переспективу і для навчання, і для розуміння. Коли мова йде про подання важких для розуміння речей у простий спосіб, то це можливо за допомогою практики не одного року. На мою думку, здобуття теологічних студій є необхідною річчю для журналіста у церковній ділянці. Бо, таким чином, журналіст здобуває знання, їх обдумує і після цього може їх розповсюджувати.

Чи може жінка бути добрим церковним журналістом? Бо, як бачимо з досвіду, переважно журналістикою займаються або семінаристи, або священники, які час від часу пишуть статті.

В Італії саме жінки у більшості випадків репрезентують журналістику. Особисто я, коли бачу журналістську працю, то не помічаю різниці. Бачу лишень цю різницю, коли особа приготована і неприготована до написання матеріалу. Часто жінки набагато більше приготовані, аніж чоловіки. Коли ми чули слова Папи Бенедикта XVI, тоді, коли він промовляв латинською мовою про своє зречення, в той час був присутній один журналіст, який був здатний зрозуміти про що йдеться. І цією особою була жінка – Джованна Кіррі, моя добра знайома. Це ще раз довело, що бути журналістом – не проблема статі, а здатність виконувати свою працю.

Як свою працю повинен розцінювати журналіст у Церкві: чи він робить послугу Церкві, чи, навпаки, Церква робить йому послугу, бо дозволяє йому реалізувати свій талант у такій делікатній тематиці?

Думаю, що це запитання пов’язане із поколінням. II Ватиканський собор дав можливість мирянам займати надзвичайноважливу нішу у Церкві. А це означає працювати у Церкві і для Церкви із свідомістю. Для прикладу ідеальна католицька газета – це видання, в якому працюють особи в різний спосіб, але мають перед собою спільну ціль. Не мати теологічні студії не є великою проблемою, бо існують сталі принципові речі в журналістиці, коли ми описуємо те, що ми бачимо і переживаємо.

Розмовляла Руслана Ткаченко

Джерело: http://news.ugcc.org.ua