Шпиталь у костелі Св. Олександра

Із середини храм залитий сонячним світлом. Навколо багато людей: лікарі, санітари, самооборонці, священники… Лавки розсунуті в різні сторони, вівтар очеплений стрічкою. Попід стінами лежать поранені, відпочивають втомлені волонтери. Костел Святого Олександра у Києві вже декілька днів функціонує як шпиталь для травмованих активістів.

Парафіяни активно включилися у роботу новосформованої установи, підтримуючи її усіма необхідними засобами. Серед санітарів присутні вірні як Католицької, так і Православної церкви. З них формуються мобільні групи, у складі якої обов’язково є дипломований лікар. Подібні групи патрулюють квартали у центрі міста, за необхідності надаючи медичну допомогу. За словами волонтерів, зараз, коли градус протистояння спав, в основному звертаються по допомогу із різного роду простудними захворюваннями, а також – із легкими травмами. Сам шпиталь у костелі є цілком автономним і повноцінно функціонує на основі лікарів, які увійшли до його складу. У храмі була розгорнена операційна, наявний психолог.

Костел став і центром духовної підтримки. Наразі там перебувають багато католицьких священників із різних регіонів України, які прагнуть зміцнити та настановити паству, утішити поранених. Зі слів отця Валентина (парафія св. Михаїла Архістратига, Дунаївці, Хмельницька область), то є обов’язок кожного священника – бути зі своїм народом. І у світлі останніх обставин, вже не відіграє ролі конфесія. У екстрених ситуаціях у людини з’являється усвідомлення своєї духовності. Деталі ж відступають на другий план. Взагалі, можна бути протестантом, православним або католиком, але не бути при цьому християнином. Тобто, не наближатися до Бога. Тоді все це марне. Коли ми правили молебень за убитих активістів, ще тоді – за перших загиблих – ми служили за трьома обрядами: західним, греко-католицьким, східним. Завжди так – коли ситуація стає екстремальною, люди моляться. Деталі ж, відмінності стають другорядними.