Американський журналіст заради експерименту проходив цілий день в священичому одязі
Журналіст американського журналу «Esquire Magazine» вирішив провести експеримент на тему «Дослідження впливу уніформи». Для цього він придбав чотири види уніформи – священичу сутану, форму охоронця, механіка і лікаря – і в кожній з них проходив цілий день по Чикаго.
«Дуже багато людей щодня одягають на роботі уніформу… Вона ставить певні вимоги до людини і світу навколо неї… В ній потрібно себе відповідно поводити. Люди навколо реагують на тебе: хтось відходить в сторону, хтось розглядає тебе, хтось дає тобі місце чи просто ігнорує…», – пояснює автор статті.
В першій частині статті автор описує свій досвід прогулянки по Чикаго в одязі священика. Слід зазначити, що він не брехав людям і не називав себе священиком – коли його запитували, він відповідав, що не є священиком. Він просто одягнув одяг священика заради експерименту.
Ось 5 речей, які автор зрозумів в наслідок свого дослідження.
1) Люди всюди дивились на нього
«Одна година в цій уніформі, і я зрозумів: В ясний літній день, у місті, де вирує життя, священик в сутані – це щось, варте споглядання. Люди намагаються навести зоровий контакт з священиком. Вони кивають чи злегка кланяються. Або витріщаються. Відкрито. З повагою. На відстані.
Якщо йдуть в парі, чоловіки злегка готуються, щоб раптово випалити: «Доброго ранку, отче». Мабуть, це звичка ще зі школи, яку вони радісно згадують. Двадцять три квартали, і світ не зміг звести з мене очей. Священик, що прямує на північ», – розповідає автор.
2) Люди намагались торкнутись його
«Загалом, коли ти одягаєш уніформу, то ніхто тебе не рухатиме. Окрім священика. Люди хочуть торкатись священика. Переважно за руку. Зі мною це сталось дванадцять разів – просто дотик посеред розмови. Це свого роду прагнення встановити зв’язок чи показати себе в спільності – цього я не усвідомив.
Як це не дивно, одяг священика – це уніформа, яка фізично найбільш вибаглива. Увесь день обніматись, приклякати на коліно, щоб поговорити з дітьми, а також позувати для селфі».
3) Бездомні особливо прагнули попросити його про допомогу
«Особливо потребуючі. Увесь день я стикався з бездомними чоловіками, бездомними сім’ями, які поневірялись на вулицях. Деколи вони простягали до мене руки, торкались моєї руки. Двічі мене попросили про благословення, яке я не міг уділити. Не тому, що я не хотів. Я почав жаліти, що не можу виконати це служіння для світу. І я побачив, що нічого не можу зробити.
Уніформа вимагає певної відповідальності; в протилежному випадку вона – просто костюм для вечірки. Я почав прихилятись до людей, витягати десяти-доларову купюру і казати: «Я не священик. Але я Вас відчуваю». Я зробив це раз, а потім ще кілька десятків разів. Чикаго – велике місто, в ньому багато душ, які живуть на краю. Мені стало ще сумніше, ніж я собі уявляв.
4) Він став екскурсійною принадою міста
«Виснажений, «отець Том» [автор] підійшов до кіоска з їжею, купив собі тамале (мексиканська їжа – пер.) і помахав туристичному автобусу, який йому посигналив. Усі, хто їхав в автобусі, помахали йому. На обидвох поверхах.»
5) Бути священиком – важко
Враховуючи скільки людей звертались до нього по допомогу чи з надією, автор прийшов до висновку:
«Дивно, але одяг священика був уніформою, яка вимагала найбільше фізичних зусиль… Легко одягнути сутану. Але носити її зовсім не легко».
About The Author
