Андрій Васькович на Синоді розповів, як налагодити в парафії ефективне соціальне служіння

У кожній парафії, яка збирається виконувати соціальне служіння, потрібно створити карту потреб людей, котрі мешкають на території парафії. Саме питання про потреби людей повинно стояти на початку роботи парафіяльного Карітасу.

Таку думку висловив президент Міжнародної благодійної організації «Карітас України» Андрій Васькович у своїй доповіді на Синоді Єпископів УГКЦ, який цими днями проходить у Брюховичах. Темою цьогорічної сесії Синоду є «Дияконія» – служіння.

Говорячи про те, на які потреби повинна відповідати парафія в соціальному служінні, пан Андрій вважає, що належить звернути увагу на вразливі категорії людей, котрі потерпають від негативних наслідків трансформаційних процесів у державі, світі та від тривалої економічної кризи. Це, зокрема, бідні, упосліджені, маргіналізовані, які без сторонньої допомоги і супроводу не можуть дати собі ради. Крім того, слід звернути увагу на людей, які постраждали внаслідок війни і сьогодні живуть серед нас: сім’ї загиблих, поранені, внутрішньо переміщені особи, котрі часто потребують не так матеріальної допомоги, як співчуття, розуміння і солідарності.

На думку президента «Карітасу України», першим кроком для успішного впровадження соціального служіння в парафії є виявлення ініціативних, соціально заангажованих людей серед парафіян, які готові присвятити час соціальній діяльності в рамках парафії.

«Особливе значення, – вважає пан Андрій, – для розвитку соціального служіння на рівні парафій мають напрямки діяльності такого служіння. Тому слід розробити на основі потреб у громадах каталог можливих проектів соціального служіння, які можуть бути втілені в життя парафіяльними громадами».

Такими проектами, на його погляд, можуть бути, зокрема, різні форми парафіяльних служб відвідин потребуючих, інтернатів та сиротинців. Здійснювати супровід людей, хто втратив рідну або близьку людину, наприклад, коли помер хтось у родині або коли рідний загинув на війні. Створювати групи допомоги людям з особливими потребами, які, наприклад, можуть забезпечити участь у житті громади людей, які без сторонньої допомоги не можуть пересуватися. Уможливити таким людям участь у Богослужіннях. Створювати довіру до новоприбулих у громаді (не тільки в церковній громаді). Організувати спілкування з внутрішньо переселеними особами, послухати, що вони пережили, почути їхні болі, очікування та надії, розказати їм про себе. Збирати пожертви для потребуючих, наприклад одяг і продукти харчування, а також меблі для новоприбулих.

«Усі перелічені завдання не потребують великих матеріальних ресурсів. Передумовою для їх виконання є добра воля і готовність пожертвувати свій час. Але ця жертва водночас і збагачує людину, яка несе служіння: вона відчуває задоволення від того, що могла допомогти, там, де була потрібна саме її допомога. Людина, яка несе соціальне служіння, відчуває також, що її дія коріниться у її вірі і що вона є частиною християнської громади, яку об’єднує спільна віра у Творця-Спасителя. Ця віра надає її силу творити Нове і творити Добро, знаючи, що вона не є сама», – вважає пан Андрій Васькович.