Апостольський Нунцій Клаудіо Гуджеротті: Ми впевнені у тому, що Бог створив нас для вічності

Катедральний собор святого Олександра у Києві 2 листопада зібрав вірних на молитву за всіх померлих, але особливим чином молилися за померлого 27 травня 2016 року архієпископа Києво-Житомирської дієцезії Петра Мальчука. Святу Месу очолив Апостольський Нунцій в Україні Клаудіо Гуджеротті. Співслужили архієпископу настоятель храму святого Олександра отець Віталій Безшкурий та отець Патрік Оліх.

На початку проповіді Клаудіо Гуджеротті висловив особливу подяку настоятелю отцю Віталію Безшкурому за те, що прийняв його прагнення звершувати Літургію в цьому храмі. «Мені здавалося, що це дуже важливо, що в цей день, коли ми молимося за всіх наших померлих, – Апостольський Нунцій зробив особливий жест по відношенню до архієпископа Петра, котрий звершував своє служіння в цьому місті. Сьогодні Церква молиться за всіх померлих, але наше серце не може не бути вражене відсутністю нашого пастиря. Отці Церкви називали такий період, коли Церква як вдова. І це дійсно так. Відсутність нашого пастиря постійно відчуваємо, незважаючи на всі старання Апостольського Адміністратора Києво-Житомирської дієцезії. Тому ще раз довіряю вашій молитві душу нашого брата Петра, щоби він з неба беріг цю паству, яку він кохав».

В Євангелії ми почули заспокійливі слова Господа: «Лазарю, вийди сюди!». Що драматичнішого може бути від каменя, що закриває тіло померлого, де, здається, розбиваються всі надії? Де будь-яка мрія втрачає надію і наснагу. Де навіть любов, котра поєднувала цю особу з багатьма, – замовкає назавжди. І перед цим каменем, за яким лежить його друг – плаче Божий Син. Але нам хочеться сказати: Боже, але ж Ти знаєш, що його воскресиш. Чому ж Ти плачеш? Це питання, яке ми постійно ставимо, коли помирає хтось з наших близьких. Особливо, коли помирає несподіваною смертю. Згадайте про всіх тих померлих воїнів, які загинули під час війни, і яка це велика трагедія для їх сімей. Я, подорожуючи Україною, часто зустрічаю таких людей, котрі оплакують втрату своїх близьких. Як би ми хотіли чути ці слова Ісуса: «Лазарю, вийди сюди!». Однак ці слова, почуті нами, ми не бачимо щоби здійснювалися. Це той парадокс Марії, котра говорить: «А як же? Він вже три дні як в гробі. Як він може вийти?». Відповідь Ісуса можна коротко висловити так: «Для того, хто має віру, навіть там, де немає надії – все можливо. Це Я – Життя і Воскресіння!».

Дорогі брати і сестри, кожний з нас носить в серці ім’я коханої людини, яка відійшла раніше від нас до Господа. Але сьогодні особливо молимося за тих, за котрих нема кому молитися. Так, Господь їх не залишить. Бо Бог є добрим батьком, тим, котрий нікого не забуває і кохає. Але як ми чули у вчорашніх читаннях – наша молитва є як дим кадильниці, що є приємним для Господа. Ось це те, що ми хочемо сьогодні зробити: послати до Господа той солодкий запах нашої пам’яті про померлих. І тоді Він буде життям і воскресінням для наших померлих. І тоді Він буде надією для нас, для наших тисяч щоденних померлих, коли не відчуваємо любові навколо себе, коли стаємо жертвами несправедливостей, коли втрачаємо довіру і надію на життя; коли нам здається, що Бог мовчить; коли втрачаємо працю; коли не знаємо як дожити з нашими грошима до кінця місяця. Коли нам тяжко побачити майбутнє для нашої землі. І саме в цих моментах стає сильним голос Господа, Який каже: «Лазарю, вийди!». А ми знаємо, що слова, сказані Господом, ніколи не є пустими. І навіть якщо наше тіло огортають ці в’язниці полотна, але ці полотна не можуть стримати життя, яке несуть слова Господа. Ось у чому полягає та велика різниця між тими, що вірять, і тими, що не вірять. Ми впевнені у тому, що Бог створив нас для вічності.

Один відомий італійський політик, який належав до атеїстичної войовничої партії і має більше 80 років одного разу сказав мені: «Щасливий ти, що віриш у вічність. Я втратив все те, у що вірив у своєму житті і помираю без надії. І я так відчуваю, що ніхто не розуміє причин – чому я боровся за ці речі. Але ти ні, бо ти – навіть якщо не бачиш здійснення цих слів, то маєш надію на те, що Бог може це зробити»… Ми часто думаємо про те, що є нашим багатством, що Божа любов є сильніша від будь-чого на землі. І тоді кожний момент нашого щодення – буде мати інший сенс. І будемо дивитися на життя іншими очима – очима мудрості, Божої мудрості. Цього я вам бажаю в цей день. І це нам дає відчути таємничу присутність всіх померлих всіх часів. І також це дає нам надію на те, що коли ми помремо, то не будемо також забутими нашою матір’ю – Церквою. І так молитва Церкви доходить до Божого трону. Коли Господь підніметься з трону і візьме Свою Наречену за руку, Церква Йому покаже всіх своїх померлих і з любові до Своєї Нареченої – Ісус їх візьме за руку і введе до Свого Царства. Амінь.