Архієпископ Кульбокас: візит Папи до України – це знак близькості до страждаючого народу

Розмова Апостольського нунція в Україні архієпископа Вісвальдаса Кульбокаса з журналістом Джакомо Гамбассі для італійського інформаційного порталу Avvenire.

Є Біблія, яку Апостольский Нунцій у Києві особливо дбайливо зберігає. Він зберігає її у себе в дипломатичному представництві Святого Престолу, що розташоване в жовтій будівлі в центрі української столиці. Це спалена Біблія, знайдена серед дитячих іграшок у будинку в Бородянці, місті на північ від Києва, розбомбленому на початку березня та окупованому впродовж місяця військами Москви. Недалеко від Бучі, де також були знайдені сотні тіл, похованих у братських могилах.

Молитва на місці геноциду на Київщині під час візиту кардинала Краєвського до Києва (15 квітня 2022 року).
Фото: Леонард Зігерт

«Щоразу, коли я дивлюся на неї, – пояснює архієпископ Вісвальдас Кульбокас, – мені хочеться плакати як через страждання, яких зазнав народ, так і через абсурдний факт, що все людство не об’єднане у засудженні війни. Я маю на увазі Україну, тому що ми тут, у Києві. Але це стосується всіх конфліктів у всьому світі». Пауза. «Але мене вражає інше: ця легкість, поверховість, з якою в різних країнах підходять до питання війни. «Переможе Україна чи Росія?», здається, єдине питання. Ніби війна була би грою. Ми зупиняємося на теоретичному рівні, ніби за всім цим нема жертв, поранених, людей, що втікають чи травмованих, і серце не знає, що означає співчувати».

48-річний уродженець Литви архієпископ Кульбокас уже десять місяців перебуває в Києві. І він єдиний посол, який жодного разу не залишав столицю з початку атаки Кремля (прим ред. – крім архієпископа Вісвальдаса, у Києві також залишився Надзвичайний Посол Республіки Польща Бартош Ціхоцький). Прибулих до нунціатури зустрічає фігура св. Йоана Павла ІІ. І відразу спадає на думку гіпотеза візиту Папи Франциска в Україну. «Як сказав архієпископ Ґаллаґер, Секретар з міжнародних відносин із державами, понтифік має бажання приїхати до Києва: це не абстрактний проєкт. Звичайно, першим важливим фактором є його фізичний стан, який буде «перевірено» під час поїздки до Канади». Для поїздки в Україну мова йде про серпень. «Це період, який береться до уваги, але без попереднього визначення дати», – каже Кульбокас.

Ексцеленціє, окрім Києва, Франциск міг би поїхати до Москви.

Сам Папа повторив, що також хоче особисто долучитися до припинення війни. Якщо відвідини Москви були б у цьому сенсі корисними, то Понтифік заявив про свою повну готовність. Щодо візиту сюди, я б сказав, що це знак близькості до страждаючого народу. І це найкращий ключ до розуміння бажання Папи бути серед нас.

Чи Україна чекає на Франциска?

Його всі чекають. Не тільки народ. Не тільки католики. Влада теж: від президента Зеленського до міністра закордонних справ. Навіть мер Києва Віталій Кличко офіційно запросив його листом ще в березні.

Як гарантувати безпеку?

Це складна справа. Просто прибути в Україну лише наземним транспортом – складно. Для цього необхідно оцінити модальності візиту. Приклад: уряд щойно посилив положення про дотримання попереджень про повітряну тривогу, які повторюються майже щодня. Таким чином, громадське життя завжди піддається можливим обмеженням: ви ніколи не знаєте, чи зможете ви поїхати у цей час або місце через можливу повітряну тривогу. Це правда, що в останні місяці були візити деяких політичних лідерів, але Папа не є політиком.

Можливо, це буде приватний візит.

Завжди можна уявити, що Святіший Отець відвідає Україну зненацька, якщо можна так сказати, і що наступного дня новина буде оприлюднена. Але я не думаю, що у Папи такий намір.

Не минає дня, щоб Франциск не згадав про війну в Україні, яку він назвав «різаниною».

Це дуже цінні слова, які свідчать про його велику увагу. Навіть якби Папа так часто не згадував про Україну, все одно була б відчутна його стурбованість і біль за те, що відбувається. Звісно, дехто в країні скаржиться, бо хотів би ще більш чіткої позиції. Але, окрім Папи Римського, жодна громадська особа у світі не висловлювала таких сильних і виразних слів на адресу нашого народу, на який напали. Звичайно, мова Папи не є політичною мовою. Бо він має моральний осуд війни, але без закликів. Достатньо послухати його, щоб зрозуміти, що послання дуже чітке. Але нам потрібна інтелектуальна чесність.

Чому так важко сісти за стіл переговорів?

Це велике питання. Треба брати до уваги інше: чому почалася війна? Коли у ХХІ столітті хтось все ще обирає війну як засіб для досягнення власної мети, він виявляє мало готовності вести переговори. У зв’язку з цим спадає мені на думку молитва святого Стефана перед мученицькою смертю: «Господи, не постав їм цього за гріх!».

Чи може дипломатія Ватикану зблизити Україну та Росію?

Святий Престол, не будучи ані політичною, ані військовою силою, як інструменти має лише слово та готовність. Це скромні засоби. Коли посередництво Ватикану буде визнано корисним, Святий Престол буде присутній. Проте, чим більше часу минає, тим більше конфлікт ризикує стати схожим до гангрени. Але я залишаюся переконаним, що такі моральні реалії, як Святий Престол, можуть допомогти подивитися на війну не лише з військової та політичної точки зору, але й з людської. Тому вони будуть фундаментальні для виходу з глухого кута. У будь-якому випадку є дуже здібні політичні посередники. Я цитую Туреччину: хоча це не призвело до резолютивних результатів, її роль вирішальна. І я з вдячністю стежу за її спробами.

Патріарх Московський став на бік нападу. Чи війна розділяє віруючих?

Як християнин я кажу, що всі ми є частиною однієї Церкви Христа: юридично ні, але духовно так. І коли виникають протиріччя між двома або більше братами, наслідки лягають на всіх. Сьогодні труднощі величезні, і вибратися з них буде непросто. Але з труднощами треба боротися знаючи, що з одного боку потрібна ясність щодо деяких фундаментальних аспектів, таких як святість людського життя, але з іншого – ми не повинні піддаватися спокусі стати суддями одне для одного, щоб не потрапити у вир взаємного засудження.

Ви зустрічалися з італійськими «миротворцями», які прибули до Києва разом з Європейським рухом ненасильницької дії. Чи можна підтримувати Україну не тільки зброєю?

Ненасильство – це шлях до миру, який будується не лише на словах, а й конкретними діями. Тож я високо оцінив шлях італійської делегації, який привів її сюди, щоб вислухати страждання людей, не пропонуючи заздалегідь встановлених рішень чи не бажаючи втручатися у вибір, зроблений українським народом та його урядом, також тому, що право на захист проти агресора є законним, принаймні у католицькій концепції.

Україна заборонила російську культуру. Чи це не забагато?

Зрозуміло, хоча й не зовсім виправдано, що війна викликає реакцію навіть на культурному рівні. Це ще один аргумент, щоб війни навіть не варто і починати. Але релігійні громади України першими закликають усіх не демонізувати все російське. Рада Церков, яка, так, назвала агресора по імені, також попросила уникати зневажливих відношень і слів: навіть на агресора далі дивляться людськими очима; дегуманізація іншого була б подальшою поразкою для всіх. Звісно, я помітив, що коли говорять російською або грають російську музику, одразу виникає ментальна асоціація, яка пов’язує російську культуру з тим, що робить уряд, і живить біль. Я також знаю українські родини, які досі спілкувалися лише російською, а тепер спонтанно переходять на українську. Це показує, наскільки війна завдає ран, які потребуватимуть багато років для загоєння.

Європа розпочала процедуру вступу України до ЄС. Яке це має значення?

Україна несе з собою багато особливостей. Я наводжу приклад Католицької Церкви, яка в Україні присутня у східному обряді, греко-католицькому, та у латинському обряді. Вірю, що українська нація зможе збагатити європейську родину. І далі, як любить зазначати український чиновник, який також є філософом, Україна є частиною «Центральної Європи», а не Східної. Бо за Україною ще є Європа.

Європа від Атлантики до Уралу, згідно з поглядами Джорджо Ла Піра. Це також стосується Росії?

Це було в березні минулого року, невдовзі після початку цієї широкомасштабної агресії, коли деякі члени українського громадянського суспільства прийшли до мене і оголосили, що вони почнуть працювати над встановленням нових українсько-російських відносин. Тому що тільки з дружбою, діалогом і знаннями можливе краще майбутнє. І це люди, які засудили російський напад і рішуче повторювали, що країну потрібно захищати. Але водночас вони шукають нові шляхи уявлення про світ як про сім’ю націй.