Архиєпископ Жак Мурад, колишній заручник в Сирії, про новомучеників
Викрадений у 2015 році в Сирії і утримуваний протягом п’яти місяців джихадистами самопроголошеної «Ісламської держави», перш ніж йому вдалося втекти, владика Жак Мурад, сиро-католицький архиєпископ Хомса, був близький до мученицької смерті. «Навернись, або ми відітнемо тобі голову», – погрожували йому викрадачі. Ця фраза, вимовлена як ультиматум, поставила його – тоді ще священика – перед обітницями, складеними під час рукоположення. «Я був саме в такому становищі, – згадує він, – або продовжую нести хрест аж до смерті з Христом заради любові до Церкви та ради спасіння світу, або зрікаюся, але тоді я зрікаюся і свого покликання».
Само собою зрозумілий вибір
Він зрозумів, що далі нестиме хрест, «але не тільки заради самого ж несення хреста, а й з думкою про моїх викрадачів», – каже архиєпископ і додає: «Дар, який я отримав з цього досвіду, – це дивитися на цих людей, джихадистів, в дусі молитви, просити Бога, щоб Він просвітив їхні серця, навернув їх. Не заради мене, а заради їхнього спасіння і заради миру в нашому світі». Ця відновлена довіра до Бога, за його словами, звільнила його від усіх страхів. «Коли зустрічаєшся віч-на-віч зі смертю, виникає певне почуття страху, яке проникає в нашу душу. Щоразу, коли я відчував цей страх, я молився на вервиці, і страх минав і перетворювався на відвагу», – свідчить він.
Період благодаті
«Сьогодні я вважаю цей досвід благодаттю, благодаттю, яка почалася на восьмий день, перед заходом сонця», – розповідає владика Жак Мурад, згадуючи, як наприкінці першого тижня перебування в заручниках його відвідав губернатор Ракки, але він не знав що перед ним був лідер самопроголошеної «Ісламської держави» в Сирії. «Коли я запитав його: “Чому ми ув’язнені, що ми зробили не так, щоб потрапити в полон?”, – лідер ісламістів відповів: “Вважайте цей час часом реколекцій”. Ця його відповідь перевернула все моє життя», – зазначає архиєпископ і зізнається, що ніколи не очікував такої відповіді від лідера екстремістів, що стоїть на чолі одного з найбільш кровожерливих угруповань, ворога! «Хоча, для учня Христа немає ворогів, а якщо б і були, то ми повинні їх любити», – додає ієрарх, роздумуючи: «Як можна любити ворога, який хоче тебе вбити? Це тайна Христової любові, яка так ясно об’явилася, коли на хресті Він каже: “Отче, прости їм, бо не знають, що чинять”».
Жаку Мураду вдалося втекти на п’ятому місяці ув’язнення за допомогою молодого мусульманина, який разом з п’ятнадцятьма іншими організував втечу десятків заручників. «Бог хотів врятувати мене в цьому світі, щоб я міг далі служити і свідчити про важливий євангельський принцип: якщо хочеш миру, почни відкривати своє серце», – переконаний він.
Мучеництво єзуїта Франса Ван дер Люґта
За рік до його викрадення, також у Хомсі, в саду свого монастиря був убитий голландський єзуїт Франс Ван дер Люґт. Отож, отець Мурад дуже добре знав, з чим зіткнувся, якщо йдеться про джихадистів-викрадачів. «Отець Франс був для мене і для всіх сирійців прикладом вірності своєму Господу Ісусу Христу. Він присвятив своє життя любові до Сирії та сирійського народу», – згадує він, продовжуючи, що його приклад є прикладом воплоченого Христа, Який всім несе послання любові Отця, «а справжнє спасіння не може прийти інакше, як через любов і дарування себе».
Зникдення отця Даль Ольйо
З нагоди 10-ї річниці зникнення ще одного єзуїта, отця Паоло Даль Ольйо, про якого не нічого не відомо від 2013 року, в Римі відслужили Святу Месу. На вшануванні пам’яті був присутній владика Жак Мурад. Вони з отцем Даль Ольйо прожили разом майже 30 років. Засукавши рукава, вони разом відновлювали монастир Мар Муса та були знайомі від 1986 року. «Я знав отця Паоло, як самого себе, і любив його, як самого себе. Для мене він – живий мученик. Він справді живий мученик, незалежно від того, чи він помер, чи ще живий», – зазначає архиєпископ, уточнючи: «Мученик – це той, хто завжди живе в пам’яті Церкви, в серці Церкви і Божого люду». Отець Павло, за його словами, справді підтримував існування багатьох людей, які «приїжджали звідусіль», щоб зустрітися з ним. «Якби зібрати воєдино повідомлення і листи, отримані або відправлені, можна було б скласти енциклопедію», – продовжує він, ледь усміхнувшись. «Він завжди був там для всіх, для найменших, як для великих, для неосвічених, як для мудрих, для віруючих, як і для будь-якої іншої людини», – підкреслив ієрарх.
Молитва
«Можу засвідчити, що молитва – це єдине, що надавало сенсу моєму ув’язненню, моєму щоденному життю», – стверджує владика Жак, для якого полон – це найгірше, що можна заподіяти людині, створеній на Божий образ, «створеній вільною, вільною думати, вільною говорити, вільною у своїх рухах». «Бог дав нам цей дар», – каже він, і зробити людину в’язнем «суперечить волі Бога в Його творінні». І в цьому контексті він підкреслює: «єдиною практикою, яка допомагає людині жити цією необхідною свободою, є молитва, тому що саме вона дозволяє нам вийти з себе, щоб бути з Богом і жити з тим, кого ми любимо». Як не парадоксально, підсумовує він, цей період ув’язнення був «найпліднішим часом» у його духовному житті, «у стосунках з Богом і з Дівою Марією».
About The Author
