“Багато чого було перебільшено”, – Арх. Ґенсвайн про стосунки папи Франциска з Бенедиктом XVI

Через рік після смерті папи Франциска багаторічний секретар Бенедикта XVI згадує зустрічі двох пап і розповідає про взаємини між ними. «Багато чого було перебільшено», – каже Архиєпископ Ґеорґ Ґенсвайн в інтерв’ю італійській газеті «La Repubblica».

Відповідаючи на запитання про відмінності між двома папами, він зазначає: «Різноманітність – це взаємодоповнюваність; це не те, що обмежує, а те, що збагачує». «Обидва були свідками воскресіння Господа, – наголошує він. – Попри всі відмінності особистостей, цей аспект був ідентичним і є найважливішим».

La Repubblica: Ваша Ексцеленціє, нині Ви є апостольським нунцієм у Литві, але як особистий секретар Йозефа Ратцінґера Ви були свідком унікальної події, небаченої в сучасні часи: співіснування в одному просторі й у той самий час двох пап. Чи було це складно?

Архиєпископ Ґенсвайн: Тут потрібно чітко розрізняти. Був лише один папа. Другого дійсно називали папою, але насправді він був папою-емеритом. Це величезна різниця. Я розумію візуальний ефект : дві постаті в білих шатах. Однак Бенедикт відмовився від «пелеринки», не носив також пояс і змінив колір взуття, щоб підкреслити цю різницю. Звісно, існувало досі небачене співіснування папи, який звершує служіння, і папи-емерита, як Бенедикт хотів, щоб його називали.

Чи він сам обрав цей титул?

Він сам його обрав.

У момент зречення Ратцінґера атмосфера у Ватикані була напруженою через скандал Vatileaks, витік документів з папських апартаментів і чутки про сексуальний шантаж. Наскільки це вплинуло на Ратцінґера і його рішення?

Усе, що Ви згадали, не мало до цього жодного стосунку. Ні Vatileaks, ні так звані гомосексуальні групи, ні щось інше. Зречення було результатом глибоких роздумів та інтенсивної молитви: папа ставив запитання своєму сумлінню, а потім прийняв рішення.

Коли з’явився білий дим, Бенедикт перебував у Кастель-Ґандольфо, а Ви — у Ватикані. Як Ви це запам’ятали?

Я побачив білий дим у своєму кабінеті. Одразу пішов до Королівської Зали перед Сикстинською каплицею, нічого не знав, мені було дуже цікаво. Потім відчинилися двері і здалеку я побачив кардиналів, які вітали нового папу: ім’я Хорхе Маріо Берґольйо луною пронеслося всією залою, мов пожежа.

Що сказав Франциск під час вашої першої зустрічі?

Я хотів привітати його, але він перебив мене: «Я хотів би зустрітися з Бенедиктом. Чи можете Ви мені допомогти?»

Ви зателефонували до Кастель-Ґандольфо і дали новому папі поговорити з папою?

Скажімо чесно, це було трохи складніше, бо я дзвонив безпосередньо в кімнату папи, але в той момент у Кастель-Ґандольфо всі дивилися телевізор і не думали про телефон. Довелося зв’язатися через жандармерію, і зрештою розмову вдалося організувати.

Як префект Папського Дому Ви супроводжували Франциска під час відкриття папських апартаментів разом із кардиналом Бертоне, який зняв печатки: через два тижні Франциск пояснив Вам, що не хоче там жити. Це було несподівано?

Папа сказав мені знайти інше помешкання, але зізнаюся, я не відразу сприйняв це серйозно. Потім зрозумів, що з цим помешканням щось не так. Сам Франциск пізніше це пояснив: були психологічні труднощі, сказав він жартома. А тоді пояснив причину: «Я ніколи не жив у таких великих кімнатах, я хочу жити в менших».

Перша зустріч двох пап відбулася в Кастель-Ґандольфо, коли Бенедикт XVI передав Францискові коробку з усіма документами у справі Vatileaks. Що Ви пам’ятаєте з того дня?

Це було 23 березня 2013 року. Пам’ятаю, що при вході до каплиці Бенедикт хотів пропустити Франциска вперед, але той відмовився. Те саме стосувалося клячника. Потім вони перейшли до кабінету папи, де на столі стояла знаменита коробка з усіма матеріалами щодо Vatileaks. Бенедикт попросив мене все підготувати: він хотів пояснити Францискові зміст і що він про це думає. Як завжди, зробив це письмово і вклав усе всередину.

Чи можна сказати, що передаючи цю коробку, Бенедикт позбувся тягаря скандалів?

Якщо в цій справі був тягар, то так, можна так сказати.

Чому Бенедикт, так дбаючи про співіснування двох пап, вирішив жити у Ватикані, у просторі, відведеному для Святішого Отця?

Він сам це сказав: хотів залишитися в межах базиліки святого Петра. Колись, як він іще звершував служіння, я запитав його: «Святіший Отче, куди ми підемо? Де Ви, Отче, хочете жити? У Кастель-Ґандольфо? У ватиканських садах?» – «Ні, – відповів він мені – у маленькому монастирі Mater Ecclesiae». Це місце дозволяло йому бути всередині, але водночас осторонь, в усамітненні.

Стосунки між двома папами переживали складні часи, наприклад, коли Ратцінґер написав передмову до книги кардинала Сари про целібат священників, у той час, як Амазонський Синод обговорював цю тему. Що сталося?

Я мушу дещо це уточнити. Папа Бенедикт не писав передмови до книги кардинала Сари. Сара повідомив папі Бенедикту, що пише книгу, і запитав, чи є у нього якісь коментарі не на тему целібату, а щодо священства. Бенедикт написав близько тридцяти сторінок. Тож книга ніколи не писалася спільно, і ніколи не було наміру тиснути на папу Франциска щодо целібату через цю книгу.

Отче Архиєпископе, Ви сказали колись: «Як співпрацівник Ратцінґера, я ношу на собі знак Каїна». Що Ви мали на увазі?

Я сказав це, але в загальному сенсі, не стосовно папи Франциска. Зрозуміло, що постать Йозефа Ратцінґера хвилювала, скажімо, як друзів, так і ворогів. І оскільки я був його дуже близьким співробітником багато років, цей слід залишився на мені. І, можливо, сам папа Франциск це відчув.

З часом Ратцінґер став відправною точкою для консервативного крила кардиналів, яке критикувало Берґольйо. Це перший випадок конфронтації між двома папами з протилежними поглядами. Як пережив це Бенедикт?

Насправді факти були значно перебільшені, ніби до монастиря відбувалася справжня процесія. З’явилися деякі коментарі щодо поведінки та вибору Франциска, але коментувати рішення папи цілком нормально; саме по собі це не заборонено. Але неправда, що Бенедикт став своєрідним сповідником для всього крила, яке Ви назвали консервативним.

У мене немає інформації щодо цього.

Однак існує реальний пункт розбіжності. Бенедикт вважав помилковим рішення про заборону відправляти Месу за старим обрядом на парафіях. Чи папи коли-небудь про це розмовляли?

Бенедикт ніколи не коментував motu proprio «Traditionis custodes» папи Франциска. У своїй книзі я написав, що коли ми прочитали «L’Osservatore Romano», серце Бенедикта стало важким. Це правда – але це кажу, не він.

Хотів би запитати: чи відрізнялися папи культурно, чи теологічно, методом чи змістом?

Усе, що Ви досі сказали, підтверджує, що вони були різними. І в цьому немає нічого поганого, тому що біографія є біографією, і життєвий досвід також різний. Різноманітність — це взаємодоповнюваність; це не те, що обмежує, а те, що збагачує.

Що поєднувало Бенедикта і Франциска?

Вони обоє були свідками воскресіння Господа. Попри всю відмінність особистостей, цей аспект був ідентичним і є найважливішим.

Після смерті Бенедикта першим, кому Ви зателефонували, був Франциск, який одразу прибув до монастиря. Що сталося потім?

Папа Франциск сказав мені: «Коли настане той час, подзвони мені безпосередньо». Я так і зробив, зателефонувавши з мобільного телефону. Невдовзі папа прибув. Ми були в спальні поруч із тілом Бенедикта. Франциск благословив свого попередника, потім сів поруч, кілька хвилин мовчав, а тоді всі разом помолилися.

Отче Архиєпископе, як змінилося Ваше життя після смерті Ратцінґера?

Його відхід був для мене особисто дуже болісним досвідом. Через чотири роки після зречення одного дня папа Бенедикт сказав мені: «Я не думав, що шлях від дверей нашого маленького монастиря до брами неба св. Петра буде таким довгим». Іншим разом він додав: «Якщо добрий Бог дасть мені ще, можливо, рік, це буде дуже щедро». Потім ці роки стали майже десятьма.

Думаючи про трьох останніх пап, можна сказати: Войтила — душа, Бенедикт — розум, Франциск — серце. А папа Лев?

Це складне запитання на цей момент. Але саме ім’я папи Лева вже про щось говорить, чи не так?

За матеріалами КАІ.