Бабуся, онук і Папа: радість віри, що не потребує слів

Перебуваючи в Ясах у Румунії, Папа помітив радісний погляд літньої жінки з онуком на руках. Ділячись цим досвідом, він закликав молодь не забувати власного коріння.

Усміхнена бабуся підносить вгору маленького внука, щоб показати його Святішому Отцеві, який на папамобілі проїжджає серед натовпу вірних в Ясах в останній день його подорожі до Румунії, в неділю 2 червня 2019 року. Пізніше, звертаючись з промовою до вірних під час зустрічі з молоддю та сім’ями, Папа робить відступ від заздалегідь приготованого тексту, щоб поділитися цим досвідом:

“ Я вже завершую проповідь, мені ще бракує один параграф, але я б не хотів залишити поза увагою досвід, який я пережив, проїжджаючи площею. Там була літня жінка, досить похилого віку, бабуся. В руках вона тримала внука, приблизно двомісячного, не більше. Коли я проїжджав, вона мені його показала, усміхаючись. Це була усмішка співучасті, ніби мені кажучи: “Бачите, тепер я можу мріяти”! тієї миті мене переповнювали емоції і я не наважився привести її прямо сюди. Тому тепер розповідаю про це. Бабусі й дідусі мріють, коли внуки прямують вперед, а онуки мають мужність, коли беруть соє коріння від бабусь і дідусів. ”

Кілька хвилин перед тим, Наступник святого Петра підкреслив, що «віра передається не тільки словами, але й жестами, поглядами, ніжністю наших матерів, наших бабусь; смаком тих речей, яких ми навчилися вдома, в простоті й великодушності».

“ Коли зростаєш, – зазначив Папа, звертаючись до молоді, – не забувай свою матір і свою бабусю й ту просту, але міцну віру, якою вони відзначалися і яка давала їм силу та витривалість прямувати вперед, не опускаючи рук. Це заклик до вдячності й до відновлення великодушності, мужності, безкорисливості «домашньої віри», що є непомітною, але яка крок за кроком будує Боже Царство ”

В цих словах відображений також особистий досвід Папи Франциска зі своєю бабусею Розою, що була простою й сильною жінкою віри. Вона походила з бідної селянської сім’ї італійського регіону П’ємонте та емігрувала до Аргентини, втікаючи від злиднів. У проповіді під час чування перед святом П’ятидесятниці у 2013 році він зазначив, що бабуся Роза першою передала йому віру:

“ Я мав благодать зростати в сім’ї, в якій віру досвідчували просто й конкретно. Однак, на мій шлях віри вплинула, насамперед, бабуся, мама мого батька. Це була жінка, яка пояснювала й говорила нам про Христа, навчала нас катехизму. Пам’ятаю, що в Страсну П’ятницю ввечері вона водила нас на процесійний похід із свічками, по завершенні якого вносили статую Ісуса, знятого з хреста, й бабуся наказувала нам ставати навколішки, промовляючи: «Дивіться, Він помер, але завтра воскресне». Я отримав перше християнське звіщення саме від цієї жінки, від моєї бабусі. Це прекрасно! Перше звіщення відбувається в сім’ї, в дома. І це мене наводить на думку про любов багатьох матерів і багатьох бабусь в передаванні віри. Це вони передають віру. Так відбувалося також у часи перших християн, коли святий Павло казав Тимотеєві: «Я пригадую віру твоєї матері й твоєї бабусі» (пор. ІІ Тим 1, 5). Усі матері й усі бабусі, які тут присутні, подумайте про це! Передавати віру. Тому, що Бог посилає нам людей, які нам допомагають на нашому шляху віри. Ми не знаходимо віру абстрактно, ні! Завжди є людина, яка проповідує, яка говорить, Ким є Христос, передає нам віру, несе нам перше звіщення. І таким був також перший досвід віри, який я отримав. ”