Біоетичний лабіринт: клонування

Навколо клонування наросло багато дискусій і напружень, легенд і непорозумінь. Перед тим як звернутися до питання клонування людей (бо власне тут піднімається найбільше протестів), варто нагадати, що воно застосовується – менш чи більш успішно – до тварин. Клонування – це діяльність, наслідком якої мало би бути виникнення організму (одного чи багатьох), ідентичного до прототипу. Майстерність у цій процедурі може відкрити нові перспективи, що підтверджує досвід минулих років. Як у розведенні лабораторних тварин (досвід стає набагато вірогідніший за рахунок більшої порівнянності результатів), так і в сільському господарстві здатність масово розводити тварин з необхідними характеристиками може відносно легко принести фінансову користь.

У природі клонування виступає як спосіб розмноження деяких організмів, в яких немає статевого диференціювання. Воно також присутнє тоді, коли від ембріону, що складається із двох чи більше клітин, відділяється одна чи кілька клітин; в цей момент вони починають функціонувати як окремий організм. Такий спосіб клонування називають «близнюковим поділом». Хід подальшого розвитку плодів залежить від моменту, в який відбувся поділ.

Другий вид клонування в природі не відбувається. Він полягає у дуже складній генетичній маніпуляції, яку називають «переносом клітинного ядра» чи «переносом ядра». Якщо говорити дуже спрощено, то ця процедура полягає в тому, щоб усунути з яйцеклітини клітинне ядро (що містить лише половину генетичної інформації дорослої особи), і ввести в це місце клітинного ядра, взятого з клітини клонованої одиниці. Після відповідної стимуляції електричним імпульсом розміщена всередині яйцеклітина починає поводитись так, наче була запліднена.

Починається процес розщеплення, чергових клітинних поділів, а в результаті – розвиток від зародка до дорослого організму. Розведення зародка відбувається аналогічно до процедур, відомих в техніці in vitro, а потім проводяться спроби імплантації його в матку самки.

З теоретичної точки зору, увесь цей процес виглядає досить просто, однак його практичне застосування не було і не є легким. Це стосується перш за все більш складних організмів. Поки у 1996 році вдалося клонувати першого ссавця, вівцю Доллі, було проведено близько 300 спроб. Першого коня вдалось клонувати у 2003 році. Людину – хоча про клонування людей поговоримо наступного разу – наразі не вдалося клонувати, хоча спроби розпочалися одразу після вдалого клонування вівці.

Одним із важливих факторів, що ускладнюють процес клонування методом переносу ядра, є той факт, що клітинне ядро не є єдиною сферою в клітині, що містить генетичну інформацію. Частина генетичного коду міститься в мітохондріях, і, можливо, власне невідповідність між кодом в ядрі і мітохондріальним ДНК спричиняється до того, що клонування складних організмів є настільки важким.

Окрім цих двох, коротко описаних способів клонування, проводяться також дослідження над химерним клонуванням, хоча назва «клонування» тут не до кінця адекватна. Це процедура, в якій зародок будується з клітин двох (чи навіть більше) інших зародків – є наче «склеєним» з них, щоб – коли виросте – поєднувати в собі риси тих видів, з яких ці клітини походять. Таким чином вдається перехрещувати між собою різні види домашньої птиці чи великої рогатої худоби, що має дати швидший приріст м’яса чи збільшити репродукційну спроможність новоствореного виду.

Вже кілька років тривають спроби – наразі легально їх можна проводити лише у Великобританії – над створенням химер з використанням людських генів. Однією з цілей цих праць є виведення такого коду ДНК у тварин, щоб їх можна було в більшій мірі використовувати в медицині, наприклад, як джерела тканин і органи для трансплантації.
Техніка клонування застосовується в розмноженні тварин з трьома головними цілями. По-перше, йдеться про збільшення популяції одиниць із бажаними особистими характеристиками, такими як стійкість до певних хвороб, здатність до швидшого зросту чи можливість використання їх тканин і органів в медицині. По-друге, проводяться спроби клонування тварин тих видів, яким загрожує вимирання, особливо тоді, коли їх розмноження в природний спосіб не є можливим. По-третє, просто заради грошей. Наприклад, однією із сфер, що найшвидше розвиваються в комерційному використанні технік клонування, є розведення бігових коней. На даний момент біологічні знання дозволяють клонувати в більш широкому масштабі принаймні деяких ссавців; можливо, ця шкала ще не є масовою, але вже дає можливість для комерційного застосування цієї технології.

Біотехнологія є потужною зброєю. Як і кожна зброя, вона може служити для добрих і поганих цілей. Часами розрізнення між відповідним і невідповідним застосуванням можливостей генної інженерії є особливо складним, з огляду на виникнення добрих і поганих наслідків. Не все, що є технічно можливим, є водночас моральним. Деколи зусилля науковців, хоча й здійснені заради добра науки і заради добра людства, повертаються проти людини і її основної гідності. І тоді навіть найскладніші біомедичні техніки не є добрими.

За матеріалами radiovaticana.org