Блаженні Чамікальські мученики: віра, що спонукає відстоювати справедливість
Вже віддавна вірні в Аргентині шанують «Чамікальських мучеників», що були вбиті 1976 року, в період військової диктатури, а відтепер вони офіційно прославлені на вівтарях. В суботу, 27 квітня 2019 р., кардинал Джованні Анджело Беччіу, Префект Конгрегації в справах визнання святих, представляючи Святішого Отця, провів в аргентинському місті Ла-Ріосі беатифікацію Слуг Божих Енріке Анхеля Анхелеллі Карлетті, ординарія Ріохи, дієцезального священика Ґабріеля Жозефа Ружера Лонжевіля, францисканця Карлоса де-Діос Муріаса та мирянина Венцеслао Педернери.
Єпископ, уважний до голосу Євангелія та народу
Перший у цьому переліку – єпископ Енріке Анхель Анхелеллі Карлетті, який завдяки ревному служінню зібрав навколо себе відданих співробітників на Христовій ниві, троє з яких розділили з ним мучеництво. Вже після священичого рукоположення отець Енріке відзначався турботою про бідних, щоденно відвідуючи «villa miserias»: так в Аргентині називають бідняцькі нетрі. Не змінилося його наставлення і після єпископських свячень.
Коли 1968 року єпископ прибув до Ла-Ріохи, то швидко став відомим у різних сферах. Уважність до становища селян і робітників, боротьба проти лихварства та азартних ігор, протидія проституції та розповсюдженню наркотиків: тим, в чиїх руках перебували згадані засоби визискування, таке не могло сподобатися. «Комуніст», «червоний єпископ», «Сатанеллі» (перекручуючи прізвище): такими прізвиськами неприятелі наділили душпастиря, який не припинив своєї активної діяльності, відвідуючи найвіддаленіші частини дієцезії, щоб принести Боже слово та людську відраду.
З приходом до влади військових ситуація погіршилася. Почалося залякування, залунали погрози. «Навіть якщо нас змушують до мовчання, Ісус не мовчить», – казав єпископ, відмовившись покинути дієцезію задля власного порятунку. Також і після того, як наприкінці липня 1976 року отримав в «подарунок» на день народження замордовані тіла своїх співробітників. А вже через кілька днів, 4 серпня, повертаючись після їхнього похорону, потрапив у засідку…
«Дар віри» і ревний францисканець
Французькій священик Ґабріель Лонжевіль 1968 року прибув до Аргентини на тимчасове служіння як «fidei donum» (дар віри). Цим терміном позначаються душпастирі, які посилаються на тимчасову місійну діяльність до іншої дієцезії, про що відповідні єпископи укладають окрему угоду. Тут він познайомився з єпископом Анжелеллі, повністю підтримавши його душпастирську програму, яку почав втілювати в життя на парафії в Ель-Чамікаль. Ця співпраця, любов до утиснених і близькість з нужденними привели його до смерті з ненависті до віри.
Всього за рік до мученицької загибелі до Ель-Чамікаля прибув о. Карлос де-Діос Муріас, священик Ордену Братів Менших конвентуальних, які планували заснувати в Ла-Ріосі свою спільноту. Але й цього часу вистачило для того, щоб збагнути ситуацію. Він не щадив сил, а в своїх запальних проповідях рішуче викривав стан речей та несправедливість, яку зазнавав простий люд. Це й коштувало йому життя, коли 18 липня 1976 року він був захоплений «ескадронами смерті» разом з о. Габріелем.
За прикладом єпископа
Венцеслао Педернера не зовсім відповідав титулові «добрий християнин». Глава сім’ї та батько трьох дітей, він був далеким від віри, коли до його дієцезії прибув єпископ Енріке Анхелеллі. Якось випадково Венцеслао почув його проповідь, і дійсна, а не теоретична, близькість пастиря до свого люду, послідовність між словами й ділами завоювали його.
Чоловік почав часто брати участь у Святій Месі та приступати до Святих Тайн. Далі він вступив до Селянського руху Католицької Акції Аргентини. Підтримуваний своїм єпископом, Венцеслао розпочав активну діяльність на захист прав співгромадян. Аж до тієї ночі між 24 та 25 липня 1976 року, коли був убитий у власному домі перед очима своїх рідних.
About The Author
