Блаженніший Любомир: не маючи поняття Бога, тепер трудно, щоби було добре суспільство

“Громадський простір” мав нагоду поспілкуватися із духовним лідером Блаженнішим Любомиром Гузаром, кардиналом, главою Української греко-католицької церкви у 2001-2011 роках. Ми поговорили про причини насильства у світі та про те, яку роль відіграє духовність у побудові громадянського суспільства.

– Блаженніший, чи є якесь запитання до Бога, яке залишилось не розв’язаним для Вас… Щоб Ви у Нього запитали?

– Приміром, таке. Чому те, що діється на Сході України, діється? Є питання. Але як я собі на це відповідаю, хоча я не розумію, не маю якоїсь остаточної відповіді, але це, що, так би мовити, мене побуджує до ще більшої віри. Бо воно не діється принагідно, нічого не діється отако… Все діється відповідно до Божої волі, або, принаймні, з Його допуску – Він тимчасово терпить, доки люди прийдуть до розуму. Але я дивлюся на це як на такий, скажімо, виклик – вірити в Бога. Ми маємо ті молитви за Україну. Але що то значить – гарно молитися за Україну? Чи то ми маємо диктувати Богу, як Він має розв’язувати наші проблеми? Ні. Я думаю, так відчуваю, що ми мусимо Йому поручати з повним довір’ям, що Він провадить нас до добра, а ми повинні, сповняючи Його волю, конкретно здійснювати її в нашому і загальному житті.

– Нещодавно теолог Д-р Раві Захаріас давав лекцію в Києві, під час якої напрошувався висновок – чим менше Бога у житті суспільства, тим більше у ньому насильства. Щоб Ви на це сказали?

– То немає мови, чому? Ми шануємо один одного, як каже Ісус Христос: любити Бога, любити ближнього, як самого себе. Що то значить любити ближнього, як самого себе? Я мушу починати від того, щоби любити себе. Але то не значить любити свою вигоду, свої забаганки, то значить любити себе як Боже сотворіння. Чому я існую? Бог мене сотворив. Бог мені дав покликання, дав мені різні дарунки, дарів в житті… І тепер, якщо Бог мені це дав, то також, я думаю, дав і всім іншим. Я не є якийсь, знаєте, одинокий випадок. І тому, як я починаю шанувати себе, і чим більше я шаную себе – то, що я є, як я розумію, в очах Божих, Його дитина… Чому я існую? Бо Бог любить мене, створив мене. Але, як мене створив, створив усіх інших. І тоді, як я себе шаную, то я буду шанувати також других… Хто вірить в Бога, той шанує себе і шанує ближніх. Ось Ісус Христос виразно каже… Не каже тільки любити ближніх – любити ближніх як самого себе. Бо ми без того не годні зрозуміти, що ото, що ми тепер маємо Революцію людської гідності… Без Бога того трудно зрозуміти… І якщо я себе не пошаную, то як я пошаную других?

– Блаженніший, а яка роль жінки в побудові гармонійного суспільства? Чи говорить щось про це Біблія?

– Бути доброю жінкою, доброю матір’ю… Бачите, мужчина і жінка доповняють себе. Вони, скажімо, такі більш питомі для мужчини, більш питомі для жінки завдання. Ми дуже часто говоримо: жінка як Берегиня, ота, що береже родинну спільноту. Дуже гарне поняття. Одним словом, жінка, так само як мужчина. Жінка не має більше чи менше завдання, вони обоє мають кожен своє завдання і є цілковито рівноправні під тим оглядом. Не можна сказати, що мужчина – то все, ну, а жінка отако… Ні, жінка так само… Мужчина і жінка однаково важливі в розвитку людської спільноти. Мужчина робить те, що більш йому питоме, більш йому, скажімо, підходить, жінка робить своє – то, що їй підходить. Вони себе доповняють і як один і друга належно сповняють свої завдання і спільно, то краса.

– Блаженніший, чи відіграє духовність свою роль у побудові громадянського і гармонійного суспільства?

– Ну, то нема мови, що так. Бо, бачите, ми мусимо (ми – то беремо як люди віруючі) бути свідомі того, що світ сотворив Бог. Кожного з нас сотворив Бог. Усе, що діється навкруги нас, природа, й усе інше – це є з Божої волі. І Бог створив це на те, щоби остаточно ми були щасливими з Ним. І тепер, як ми цього не маєм поняття, то ми, так би сказати, не маємо на що опертися. Тоді люди (спираються – ред.) на матеріалізм, багатство, вигоду… Але коли людина живе тільки тим, як нагромадити багатство, як знайти собі вигоду, запевнити… Вона, скорше чи пізніше, починає когось кривдити. Тому ми мусимо, всі люди повинні, але ми, що Бог нам дав дар святої віри, тим більше, вже свідомі того, ставити Бога на першому місці. Він є початок. Він є завершення. Він є Той, що дає життя, дає певний напрям. І якщо ми цього свідомі, тоді в суспільстві є лад. Бо, як я згадав перед тим, коли я себе шаную як Божу дитину, як обдарований Богом, то я повинен шанувати всіх інших. Якщо я серйозно себе бачу, як Божу дитину, то значить, що всі навкруги мене – то є також Божі діти, ще так скажу, брати і сестри в Божій родині. Отже, не маючи поняття Бога, тепер трудно, щоби було добре суспільство. Тепер може бути, приміром, уявім собі, що це не є все християнське зрозуміння Бога, може там інші, знаєте, є релігії, не християнські, – якщо людина серйозно ставиться і це така релігія, яка, все ж таки, має дуже чітке поняття Бога, то якщо люди сповняють волю того Бога так, як вони Його розуміють, то вони також будують добре суспільство, в якому є лад, справедливість, правда і так далі. Але ми віримо, що найкраще представлення Божої волі і Божого батьківства, вітцівства є в особі Ісуса Христа, оте, що ми називаємо Царство Боже, де Бог в особі Ісуса Христа є присутній між нами.

– Чи хочете щось сказати до суспільства, аби воно Вас почуло?

– Я час до часу пишу таку колонку до “Української правди”. Я тепер хочу працювати, представити, що то значить – молитися за Україну, щоби люди зрозуміли, бо люди мають таке різне поняття. Але я буду старатися в якийсь спосіб пояснити, бо всі церкви заохочують молитися за Україну, але люди, тепер в останніх, особливо, в тих часах війни… мають дуже різні поняття, що то є. А я, власне, хочу на це звернути увагу і тим самим заохотити, збудити може таку сильнішу віру в людей, якою важливою є та молитва. Я вже укладаю думки. Я ще нічого не поставив на папір, але вже щось комбіную.

Спілкувалась Любов Єремічева