Блаженніший Любомир: від самого запліднення плід є людиною

Справа абортів – не нова. В останній час їх кількість значно зросла. Пригадую, статистику України, де йдеться, що аборти вже вимірюються не в тисячах, а в мільйонах. Проблема в тому що діється навколо. Існує бажання догодити собі. А ще життя ненародженої дитини легковажно трактується так, ніби його немає.

Та від самого запліднення плід є людиною. Життя цієї людини є беззахисним, бо жінка нехтує своїм покликанням бути матір’ю. Шкода, що ми докотилися до того, що ще Митрополит Андрей називав «білою смертю». Якби люди усвідомили, яке вони чинять велике лихо, заперечуючи таким чином гідність людини?!

На цьому наголосив Блаженніший Любомир, Архиєпископ-емерит УГКЦ, в ефірі «Живе радіо. Воскресіння» 7 червня.

Далі Блаженніший Любомир розміркував про гомосексуальні стосунки: «Ми повинні визнати, що такі люди є, і, з Божого допусту, вони мають таке статеве направлення. Гадаю, для цих осіб питання їхньої сталевості є болючим. Тож ми повинні мати велике співчуття до них. Бо це, направду, бідні люди». Проте, підкреслив архиєрей, такі люди прагнуть переконати світ, що Десять Заповідей Божих їм необов’язково виконувати. «Вони прагнуть, аби ми їх розуміли, як вибраних осіб. Тож, з огляду на це, їм немов би потрібно давати більше свободи, аніж іншим», – додав він.

Проте такий підхід є помилковим. Бо для всіх існує один і той же закон – Десять Заповідей Божих. «У цьому питанні не розходиться про особливі права. Комусь вигідно створювати таку конфліктну ситуацію», – пояснив він.

А ще владика Любомир запропонував порозмірковувати над питанням виховання дітей на своєму прикладі: «Моя сім’я була дуже побожна. Ми молилися, а в святкові дні та в неділю відвідували храм і святкували. Крім того, що тато й мама мої були дуже побожними, так й ще дві мої бабусі були такими же. Мій вуйко, брат матері, в недільні дні, коли я був малий, брав мене «на прохід»: ми ходили по храмах міста. Цей релігійний елемент був виразний в родині». А ще, за його словами, був виразний українсько-патріотичний елемент: «Коли я мав десять років, то моя родина покинула Україну. Ми були в Австрії, а потім – в США. Наші батьки старалися нам закарбувати, щоби ми всюди використовували українську мову. Я мав 100 книг дитячої літератури, які ми разом перечитували. Ми вивчали колядки, церковні пісні. Вважаю такий патріотичний підхід моїх батьків мені поміг».